Шановні науковці! Запрошуємо до подальшої співпраці над проектом «Професори ДНУЗТ у Вікіпедії». За інформацією звертатися до інформаційно-бібліографічного відділу (ауд. 263; тел. 8-82)
Новий сайт

Браузер Internet Explorer не дає можливість використовувати можливості сайту повною мірою. Рекомендується використовувати FireFox або Google Chrome



Relax читання. Фантастика


Зілазні Роджер – Князь Світу

Це сталося після загибелі Землі. На одній з далеких планет-колоній при владі опинилася група людей, які, використовуючи досягнення науки, досягли безсмертя і стали правити своїм світом, як Боги індуїстського пантеону. Але при цьому залишилися людьми – в прямому сенсі цього слова, зберігши людські почуття і бажання, не дивлячись на придбані ними необмежені можливості. І невідомо, чи стало їм від цього краще...

Ознайомитися з цією книгою та іншими фантастичними творами ви можете в нашій бібліотеці (ауд. 167 – відділ обслуговування художньою та економічною літературою).

Приємного Вам читання!

Зилазни, Р. Князь Света : роман [Текст] / Р. Зилазни. – Санкт-Петербург : Северо-запад, 1992. – 414 с.


11.5.2017 в 10:15:30


Relax читання. Лірика


Ок, Гугл! 10 квітня – 80 років від дня народження Белли Ахмадуліної, однієї з крупніших ліричних поетів другої половини XXсторіччя.

https://www.youtube.com/watch?v=7QRIHzgx6Pw


10.4.2017 в 15:43:52


Relax читання. Лірика


Іцхак Пінтосевич. Притчі

...Коли в школу прийшов сліпий хлопчик, діти з подивом запитали вчителя:

– Як же він буде вчитися, якщо він сліпий?

– Сліпа людина без книги. А наш новий учень вміє читати руками. У нього є спеціальні книги, в яких літери видавлені крапками, – пояснив учитель.

...– Нашому вчителю погано, терміново потрібен лікар. Діти схопилися з місць. Прийшов лікар, і вчителя забрали на ношах до лікарні. – Як ти дізнався, що вчителю погано? – здивувалися діти.

...– Але як можна відчувати, якщо не бачиш? – здивувався Антон.

– Мене книги навчили відчувати, – пояснив сліпий хлопчик. – Коли людина відчуває, вона немов бачить. Пам'ятаєш, вчитель нам говорив: «Сліпа людина – без книги і без набутих знань».

Пінтосевіч, І. Чого навчають книги : Притчі [Текст] / І. Пінтосевіч.– Київ: Агенція «Айпіо», 2014. – С. 90-91, іл. – Мова рос.

 


10.1.2017 в 14:23:04


Relax читання. Лірика


"Навчались довго ми, і дехто – в медресе,

щоб учням молодим переказати все.

Тож висновки які з отих наук численних?

Із праху ми прийшли, нас вітер віднесе."

                                              О. Хайям

Хайям, О. 978 [Текст] // О. Хайям: Рубаят / Поетич інтерпретація Г.В. Латника. – Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. – С. 287.


26.12.2016 в 16:02:29


Relax читання. Гумор



15.12.2016 в 14:50:42


Relax читання. Гумор


Кум Петро старається запхнути до рота великий шматок сала та все не може.

– Куме, давайте надріжу, – хоче виручити кум Іван.

– Добре, куме, надріжте. Ось тут, і ось тут, – показує на куточки рота кум Петро.

 

Куми і кумки. Збірка анекдотів // Укладачі: Бойчук В., Кононенко О. – Київ, 2002. – С. 124 – 125.


30.11.2016 в 11:10:46


Relax читання. Гумор


Іван цілує Ганну і несе на ліжко. Вона знітилася.

– Може, після весілля…

– Ні, краще зараз. Як вийдеш заміж, чоловік може «застукати»…

 

Куми і кумки. Збірка анекдотів // Укладачі: Бойчук В., Кононенко О. – Київ, 2002. – С. 124.


29.11.2016 в 14:23:57


Relax читання. Гумор



23.11.2016 в 13:16:11


Relax читання. Фантастика


Олена Сібіренко - Ставрояні. Я – манекен

 

– Я – не та, за кого ви мене маєте, – сказала я і немов занурилася з головою в крижану воду.

– Я нікого ні за кого не приймаю, – сказав він. – Мені важливо, кого я бачу. Зрозуміло?

– Ні, – сказала я. – Тобто так.

– «Так» чи «ні"? – Запитав він.

– Я не людина, – сказала я.

– А хто ж?

– Я – манекен.

Добре, що у мене не було серця, а то б воно розірвалося. І його б знову не було.

Я встала. Зараз він мене вижене. Краще піти самій.

– Нісенітниця, – сказав він.

– Повторюю, важливо не на що я дивлюся. а що я бачу. ...

Сібіренко-Ставрояні, О. Я – манекен [Текст] / О. Сібіренко-Ставрояні // Я – манекен : повісті та оповідання / О. Сібіренко-Ставрояні. – Київ, 2009. – С. 58. – Мова рос.


9.11.2016 в 13:37:40


Relax читання. Детектив


Едгар По . Золотий жук

— А що саме? Що ти маєш на увазі?

— Та що ж, маса, жука й маю на увазі.

— Що-що?

— Жука. Я так певен, що той золотий жук укусив маса Віла у голову, їй-бо.

— А чому ти так думаєш ?

— Бо в нього щелепи здорові, та й рот теж. Зроду я не бачив такого клятого жука, щоб отак хвицав ногами й кусав усе, що не попаде. Маса Віл хутко вхопив його, та й випустив, отож тоді він, певно, і вкусив його. Я вже знаю. А мені той жук зразу не сподобався, я б його нізащо голіруч не взяв. Я знайшов клапоть паперу та й загорнув його, ось що я зробив. А крайчик паперу запхав йому в пащеку.

— Отже, ти думаєш, що твого пана вкусив жук і від цього він захворів?

— Я не думаю нічого, я просто знаю. Бо через що б іще маса Вілові снилося золото, коли б його не вкусив золотий жук? Я вже наслухався за цих золотих жуків!

— Але звідки ти знаєш, що йому сниться золото?

По, Е. Золотий жук // Едгар По. Проза – Москва, 1976. – С. 437


3.11.2016 в 15:39:04


Relax читання. Лірика


«Ти не роби похмурі свої брови в передчутті недолі, –

Подивися краще в дзеркало славних перемог життєвої долі. »

                                                                                   Нізамі

Іскендер-наме // Нізамі: П'ять поем. – М.: Худ. лит., 1968. – С. 576


3.11.2016 в 14:20:13


Relax читання. Гумор


«– Это водка? – слабо спросила Маргарита. Кот подпрыгнул на стуле от обиды. – Помилуйте, королева, – прохрипел он, – разве я позволил бы себе налить даме водки? Это чистый спирт!»

М.Булгаков "Мастер и Маргарита"


2.11.2016 в 10:13:59


Relax читання. Лірика


«Чим в руках пишніше троянда, тим гостріші шипи.

Ось такий урожай приносять нам долі сади! »

                                                         Нізамі

Сім красунь // Нізамі: П'ять поем. – М.: Худ. лит., 1968. – С. 480


2.11.2016 в 10:09:42


Relax читання. Гумор



31.10.2016 в 16:00:06


Relax читання. Гумор


 


27.10.2016 в 13:24:51


Relax читання. Лірика


Бунін і Україна: любов з першого погляду

   

         Життя багатьох російських письменників у всі часи було пов’язане з Україною, її зворушливими картинами природи, її талановитими і працьовитими людьми, які надихали митців творити.

         Запорозька Січ, Хортиця, Дніпро-Славутич з його порогами, які довелося долати на козацькій “Чайці”, теж стали джерелом натхнення та горнилом для становлення відомого російського письменника, лауреата Нобелівської премії, Івана Олексійовича Буніна, який прожив довге захоплююче життя. Народившись через дев’ять років після занепаду кріпосного права, він помер вісім років опісля закінчення другої світової війни, віддавши служінню літературі 66 років, дві третини віку.

Народився Іван Бунін 22 жовтня 1870 року у Воронежі, в старовинній розореній дворянській родині. Дитинство і рання юність майбутнього письменника пройшли на хуторі Бутирки, Єлецького повіту, Орловської губернії, куди в 1874 році переїхала родина Буніних в останній свій маєток.

Восени 1881 року Бунін вступив до Єлецької гімназії, де навчався всього чотири роки, а далі продовжував освіту вдома під керівництвом старшого брата Юлія, що був висланий за участь в народовольчому русі.

Брат Юлій зіграв велику роль в духовному становленні Буніна. Старшому братові він був зобов’язаний тим, що покинув остаточно родове розорене помістя, побував у містах України Харкові і Полтаві, де служив Юлій. Там, в земській управі, в якості бібліотекаря і статиста працював і сам Бунін.

         Літературну діяльність Бунін почав, коли йому не було і сімнадцяти років. В 1897 році він випустив свою першу книжку художньої прози - збірку оповідань “На край світу”, яка привернула увагу критиків і широких кіл читачів, зробивши його ім’я відомим.

Він багато читає про Україну: “Тараса Бульбу” Гоголя, про Запорозьку Січ і часто малює собі в уяві стрімкі дніпровські пороги і переїзди через них орлів-січовиків “козацьким ходом” на чайках.

Довго готуючи себе, Бунін таки здійснює, після умовляння матері, подорож порогами. Ось як він про це напише у своїй повісті “Козацьким ходом”: “Пізніше мені багато прийшлося поблукати по білому світу, але здається, ні одна моя подорож не збереглася так у моїй душі, як ці недовгі мандри по півдню Малоросії.

На шляху від Курська до Києва, я або не відходив цілими годинами від вікна, відволікаючись видом нової місцевості і нового типу людей, прислухався до м’якого південного говору, вдивлявся в лиця. Хохли мені дуже сподобались з першого погляду. Я зразу відзначив різницю, яка існує між мужиком-великоросом і хохлом. Наші мужики народ, у більшому, виснажений, в дірявих сіряках, в лаптях і онучах, зі схудлими лицями і патлатими головами. А хохли викликають відрадне враження: рослі, здорові і кріпкі, дивляться спокійно і ласкаво, вдягнуті в чисту, нову одежу…”. Ось як поетично з любов’ю описує Бунін далі подорож на “Чайці”, насолоджуючись красою Дніпра: “Плавно віддавалась повільній течії наша барка, а назустріч їй рухалася багатоводна широчінь Дніпра, проходили зелені урочища островів, там і сям важко пливли величезні плоти, а на них клопотали за роботою люди, розносились бойкі крики, говір і пісні. Там таємничо народжується він маленькою річкою і біжить серед дрімучого Полісся, де до цих пір ще бродять кабани і дикі кози, а бобри будують на лісних затонах свої хижі, і вже величним і повноводним з’являється в цій мирній і веселій Україні, благословенній країні землеробства і сільського життя. І я думав про те, яка прекрасна ще до цих пір ця країна, над якою пронеслося стільки віків кровавих війн і розбрату, по степах якої бродили дикі племена печенігів і половців; думав про те, як довго береже ця країна печать глибокої сивої старовини”. Я бував на могилах багатьох великих людей, але ні одна із них не справила такого зворушливого враження, як могила українського Кобзаря. І насправді, чия могила скромніша і в той же час величніша і поетична?! Поблизу неї древній Канів, “місце крові”, по старовинній турецькій назві, де почивають на старовинних монастирських кладовищах герої і захисники старовинного козацтва Самійло Кішка, Шах і Іван Підкова.

І. Бунін любив Україну і все українське. “Обидва ми, - писав він про себе і Чехова, - захоплювалися Малоросією”.

“В сучасності, - наголошував Бунін знову ж таки пророче, в “Житті Арсенєва”, - був великий і багатий край, красота його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра і Києва, народу сильного і ніжного, в кожній дрібниці побуту свого красивого і охайного, - нащадка слов’янства істинного, дунайського, карпатського”.

Можна багато розповідати про Івана Олексійовича Буніна, як людину, письменника, поета і перекладача, адже він перекладав вірші Т. Шевченка і також його заповіт російською мовою. І ніщо людське йому не було чужим. Він закохувався у чарівних жінок і вони теж любили його.

Ні в чому іншому так не відобразилось це світовідчуття, як в його оповіданнях про любов. Любовне почуття, хвилювання лише сполох, лише сонячний удар і продовжується одну мить, не в силах змінити нічого. Важливо, що саме геніальне бунінське оповідання про любов називається “Сонячний удар”. Але це необхідно читати, вражаючись магічній силі письменника.

Навесні 1919 року Бунін разом з жінкою, уникаючи червоного більшовицького терору, поїхав з Москви на південь, спочатку в Київ, а потім в Одесу. З Одеси в 1920 році із залишками білої гвардії, в потоці інших біженців, Буніни стають вигнанцями і потрапляють за кордон. Після недовгого перебування в Константинополі, Болгарії і Сербії, вони переїздять до Франції, у Париж. В тридцяті роки, вже в еміграції, він отримав Нобелівську премію - визнання, вище якого вже немає.

Під час Другої світової війни, коли Бунін з дружиною жили на півдні Франції, в Грасі у важких матеріальних умовах, Бунін на всі пропозиції фашистів співробітничати з ними - відповідав рішучою відмовою. Однак і на батьківщину Бунін, старий і хворий, так і не повернувся .Він помер у Парижі в ніч на 8 листопада 1953 року.

Бунін ніколи не долучався до характерного для певних прошарків російської інтелігенції антиукраїнського шовіністичного хору, не проявляв зверхності до українців. Тим він і цінний для українців, що показав, яким може і має бути справжній російський інтелігент.

Василь Слободяник

За матеріалами сайту http://www.personal-plus.net

 


21.10.2016 в 13:24:21


Relax читання. Фантастика


150 років Герберту Уеллсу!

Герберт Уеллс народився в сім'ї небагатого лондонського комерсанта, який швидко розорився й загинув. Щоб підтримати родину, яка після батькової смерті залишилася без годувальника, Герберт дуже рано почав працювати. Бажання вирватися зі злиднів приводить його на навчання в університет. Талановитого юнака чекає блискуча кар'єра фізіолога. Проте Уеллс віддає перевагу літературі й починає писати художні твори.
Герберт Уеллс - автор великої кількості романів (найвідоміші - «Машина часу», «Людина-невидимка», «Війна світів», «Перші люди на Місяці»), оповідань - загалом близько 110, а ще - наукових праць з хімії, біології, педагогіки – їх близько 500. Як бачимо, це була надзвичайно активна й багатогранна творча людина, яка вміла організовувати свій час і в усьому досягати відчутних результатів.

Герберт Уеллс увійшов у літературу як автор науково-фантастичних творів на соціальні теми. Залюблений у науку, Уеллс розповідає про дивовижні пригоди, які трапляються з людьми на Землі або на інших планетах у близькому чи далекому майбутньому. Він широко використовує популярні на початку XX ст. наукові гіпотези. Деякі з них справдилися, реалізацію інших, можливо, спостерігатимуть покоління, які прийдуть після нас. Разом з тим, Герберт Уеллс пише оповідання, які не спираються на науку, а дозволяють розквітнути людській уяві та фантазіям. В результаті в оповіді стирається тонка межа, що відокремлює реальний світ та людське уявлення про нього.

     
..


20.9.2016 в 15:52:34


Relax читання. Лірика


Татова криниця 

Неба світанкового палітра,
На отавах – росяні разки…
Серпень щоки притуля до літа,
Вигріва на сонечку боки.
Дихае спокійно річка просинню.
Тиша у садах стоїть на чатах.
Так повільно серпень йде до осені,
Так не хоче з літом розлучатись.
Відшуміли і громи, і зливи,
Жнивних днів напруга нелегка.
Літо моє, добре і щасливе,
Не тікай од мене, не тікай!

 

         Віктор Геращенко

********************* 

Літо.

 

Літо, літо золоте
випиває роси
та з пшениченьки плете
Україні коси.
Виглядає з-поміж віт
вишнями в садочку,
одяга на цілий світ
сонячну сорочку.

         А. Загорудний

 

************************

Пахне літо чебрецями.

 

Світла днина над полями,
пахне літо чебрецями
і виспівує в колоссі
вічну пісню стоголосу.
Кличе літо в полонини,
де світанки сині-сині,
вдень припрошує до річки
під смарагдові смерічки.
Скільки сонця, скільки світла
нам дарує щедре літо!
Прогримить гроза над гаєм –
в небі райдуга засяє.
Й знову сонце над полями,
пахне літо чебрецями,
а лани – новим врожаєм.

         І.Чопей

*************************

Гаї шумлять

Гаї шумлять —
я слухаю.
Хмарки біжать —
милуюся.
Милуюся-дивуюся,
чого душі моїй
так весело.

Гей, дзвін гуде —
іздалеку.
Думки пряде —
над нивами.
Над нивами-приливами,
купаючи мене,
мов ластівку.

Я йду, іду —
зворушений.
Когось все жду —
співаючи.
Співаючи-кохаючи
під тихий шепіт трав
голублячий.

Щось мріє гай —
над річкою.
Ген неба край —
як золото.
Мов золото-поколото,
горить-тремтить ріка,
як музика.

         Павло Тичина

   


16.8.2016 в 15:18:39


Relax читання. Лірика


Борис Пастернак. Липень

 

По будинку бродить привид.
Весь день кроки над головою.
На горищі мелькають тіні.
По будинку бродить домовий.

Скрізь бовтається недоречно
Заважає в усі справи
У халаті крадеться до ліжка
Зриває скатертину із столу.

Ніг у порогу не обтерши
Вбігає у вихорі протягу
І з фіранкою, як з танцоршей
Злітає до стелі.

Хто цей пустун-нечема
І ця примара і двійник?
Та це наш мешканець приїжджий
Наш літній дачник-відпускник.

На увесь його недовгий роздих
Ми цілий будинок йому здаємо.
Липень з грозою, липневе повітря
Зняв кімнати у нас внайми.

Липень, що тягає в одязі
Пух кульбаб, лопух
Липень, додому крізь вікна вхожий
Все гучно що говорить вголос.

Степовий нечесаний нетіпаха
Пропахлий липою і травою
Бадиллям і запахом кропу
Липневе повітря лугове.

                                                                                          1956     

   

                       


18.7.2016 в 10:17:52


Relax читання. Лірика


Без оголошення війни

   

         О 3 годині 15 хвилин за московським часом, німецькі війська почали вторгнення на всій прикордонній смузі від Баренцева моря до Чорного. Вони відкрили вогонь по прикордонних заставах і почали бомбардування військових об'єктів і аеродромів. У перший же день війни були знищені 1,2 тисячі радянських літаків, більшість з яких навіть не встигли злетіти. У той же час радянські льотчики здійснили 6 тисяч вильотів і збили 200 літаків ворога.

         Коли на західних рубежах Радянського Союзу вже йшла війна і лилася кров, більшість громадян країни все ще спокійно спали. Про напад Німеччини люди дізналися лише опівдні. Приблизно о 12 дня по радіо виступив народний комісар закордонних справ СРСР Молотов: «Сьогодні, о 4 годині ранку, без пред'явлення будь-яких претензій до Радянського Союзу, без оголошення війни німецькі війська напали на нашу країну, атакували наші кордони у багатьох місцях і піддали бомбардуванню зі своїх літаків наші міста - Житомир, Київ, Севастополь, Каунас і деякі інші, причому вбито і поранено більше двохсот чоловік. Нальоти ворожих літаків й артилерійський обстріл були вчинені також з румунською і фінляндської територій. Цей нечуваний напад на нашу країну є безприкладним в історії цивілізованих народів віроломством », - сказав Молотов.

         Ця новина прозвучала, як грім серед ясного неба. Вона порушила звичний плин мирного життя. Мобілізація в СРСР була оголошена 23 червня, багато хто йшов на фронт добровольцем.

         Після 22 червня 1941 року в СРСР вже нічого не було так, як раніше. У цій війні, за сучасними оцінками, ми втратили більше 26 мільйонів чоловік, і торкнулася вона кожноъ родини.

Вірш про війну, "Слово гніву"

Піднявши голову гадючу,
Де злоби випечено знак,
На землю світлу і могучу
Повзе ватага розбишак.

Вони і досі не зреклися
Своєї чорної мети —
Лани, що медом розлилися,
Скаженим потоптом пройти,

Вони, що Францію веселу
В жалобу чорну одягли,
Вони, що чеські білі села
У пута куті повили,

Вони, що прирікають радо
Народи мирні на загин,
Вони, чиє наймення — зрада,
Вони, чиє дихання — тлін,—

Вони переступить насміли
Землі тієї грань святу,
Де лине люд ширококрилий
Із висоти на висоту,

Де всі серця в битті єдинім
Живуть, і люблять, і горять,
Де українець із грузином,
Вірмен із руським вряд стоять.

Пової прагнучи поживи,
Туди насміли йти вони,
Де, ніби моря переливи,
Цвітуть народи і лани...

Дарма, кати оскаженілі!
Вам перемоги не діждать!
Назустріч вашій темній силі
Устала промениста рать,

Над нею стяг багряний має,
Над нею вольний спів гримить,
І в ночі сил таких немає,
Щоб наше сонце погасить. 

Максим Рильський, 1941 рік


22.6.2016 в 10:16:41


Relax читання. Лірика


Моро́зиво — заморожений солодкий десертний продукт. Морозиво виготовляється звичайно з молока, вершків, масла, цукору з додаванням смакових та ароматичних речовин. Морозиво може бути також фруктовим (на основі соку і мякоті фруктів і ягід). Таке морозиво називається ''щербет''.

Поживна цінність

         Морозиво як продукт молочний має понад 100 корисних речовин. У ньому містяться білки, жири, вуглеводи, цілий набір вітамінів (А, В1, В2, В12, С, Д, Е, Р). Кількість вітамінів С збільшується при додаванні фруктового наповнювача.

         Вчені встановили, що компоненти, котрі входять до складу морозива, сприяють виробленню в організмі серотоніну — речовини, яка відповідає за хороший настрій і бореться зі стресами.

Історія

         Iсторія продукту, що одержав назву морозиво, почалася дуже давно, ще за 3000 років до нашої ери в Китаї. Десерти з лимона, води і натуральних смакових речовин, молока, а також змішані зі снігом або льодом фруктові соки, натуральні або підсолоджені - рятували від жари жителів Китаю. Рецепт смачного засобу від жари поступово поширювався по всій Центральній Азії.

         Європа дізналася про заморожений десерт у 1292 р. від відомого мандрівника Марко Поло. Рецепт заморожування фруктових напоїв дізнався від Марко Поло Гіппократ. Він відразу став рекомендувати його своїм пацієнтам, тому що воно покращувало самопочуття, настрій. Військові готували собі суміш із снігу з вином або молоком, медом і фруктовими соками. Таке було й у походах Олександра Македонського. Спеціальні естафети рабів доставляли сніг із гірських вершин і з печер. У якості холодильників служили глибокі земляні ями, у котрих попередньо ущільнений сніг під товстим прошарком гілок дерев і землі міг зберігатися декілька місяців. У античному Римі з гір Албанії, із льодовика Альп приносили сніг і перемішували його з рожевою водою, медом, фруктами і деревною смолою. Ця суміш вважалася делікатесом.

         У 1553 р. Катерина Медичи стала королевою Франції, і з нагоди цього торжества на десерт було подане морозиво з малини, апельсинів і лимонів. Її син Генріх приохотився до цих делікатесів і вживав їх щодня. Рецепти складу морозива були державною таємницею.

         Під час правління французької королеви Ганни Австрийской уперше з'являється шоколадне і ванільне морозиво.

         У 17 сторіччі у всіх прошарках населення Парижа і Відня морозиво стало улюбленими ласощами. У 1788 р. у Відні видається поварена книга, що містить різноманітні рецептури морозива.

         Тоді ж звістка про морозиво дійшла і до Америки через мандрівників. Незвичайно любили морозиво президенти США.

         Під час Наполеона Третього у Франції було створено перше вершкове морозиво. Його рецепт був винайдений Ле Беєм в місті Плобьер. Саме тому даний сорт морозива отримав звичне всім назву «пломбір».

         У 1919 р. американець Християн Нельсон розробив рецепти морозива, глазурованого шоколадом. Його назвали "пиріжок ескімоса" (эскімо-пай). Він же розробив технологію масового випуску. Через чотири роки, Нельсону був виданий патент для виробництва морозива на паличці.

         …З часом морозиво стало найпопулярнішим десертом в багатьох країнах, кожна з яких придумувала різні добавки і суміші, щоб смак морозива став більш пікантним, ароматним і витонченим. Наприклад, Італія вважається батьківщиною морозива-асорті. В Австрії стало прийнятим подавати морозиво з шоколадом. Саме завдяки всім цим варіаціям на тему морозива, ми маємо сьогодні найсмачніший і улюблений багатьма десерт.

   


14.6.2016 в 15:17:05


Relax читання. Лірика


Пушкін : цікаві факти з життя

    Кожен пам’ятає, що Пушкін трагічно загинув внаслідок дуелі з Дантесом, яку сам же спровокував. Але це не зовсім так. Спочатку Пушкін справді викликав Дантеса на дуель з причини того, що стали поширюватися погані чутки, в яких Пушкіна виставляли «Рогоносцем». Однак, стараннями друзів Пушкіна, ця дуель була зупинена, частково тим, що Дантес зробив пропозицію сестрі Наталії Гончаровій. Не дивлячись на це, чутки продовжували рости і ставати все гірше і гірше. Тоді Пушкін відправив дуже образливий лист батькові Дантеса, що і послужило приводом для дуелі.    Пушкін був вкрай запальний, і за все його життя брав участь у більше ніж 20 дуелях. Пушкін був ініціатором п’ятнадцяти дуелей, з яких відбулися чотири, інші не відбулися зважаючи на примирення сторін, в основному стараннями друзів Пушкіна; у шести випадках виклик на дуель виходив не від Пушкіна, а від його опонентів.

    Перша дуель Пушкіна відбулася ще в ліцеї. Пушкін був маленького зросту. Через це він комплексував і навіть соромився стояти поруч зі своєю дружиною Наталією Гончаровою на званих прийомах, оскільки вона була значно вищою від нього. Пушкін багато разів закохувався і завжди говорив, що Наталія Гончарова була його 101 любов’ю. І це дійсно була любов. Історично відомо, що перед дуеллю Пушкін запитав свою дружину: за ким ти будеш плакати? Наталія відповіла дуже просто: По тому, хто помре.

    У біографії Пушкіна є одна вкрай незвичайна, і навіть комічна дуель. У Пушкіна був улюблений ліцейський товариш Кюхельбекер. Одного разу Пушкін жорстоко пожартував над ним, в результаті чого товариш викликав Пушкіна на дуель. І ця дуель відбулася — обидва пістолета вистрілили, але заряджені вони були … журавлиною. Все закінчилося примиренням нерозлучних товаришів.

    Всім відомий вірш «Я пам’ятаю дивну мить«. Пушкін присвятив Анні Керн. Через два десятиліття, Глинка поклав музику на ці вірші і присвятив їх дівчині, в яку був сильно закоханий. Це була ніхто інша, як дочка мадам Керн. Відомо, що Пушкін дуже любив багато жінок.

    З 14 років він почав відвідувати публічні будинки. І, вже будучи одруженим, продовжував навідуватися до «веселих дівчат», а також мав заможних коханок. У Пушкіна були карткові борги, і досить серйозні. Він, правда, майже завжди знаходив засоби їх покрити, але, коли траплялися якісь затримки, він писав своїм кредиторам злі епіграми і малював в зошитах їх карикатури. Одного разу такий лист знайшли, і був великий скандал.

  


6.6.2016 в 14:51:50


Relax читання. Гумор


 

Наш папа на выходные уезжал, а мы с Андрейкой (2 года 4 месяца) ходили на речку. Очень впечатлил ребёнка местный «йог», который пришёл в шортах, босиком и устроил заплыв в холодной воде.

Приезжает папа домой и спрашивает у сына, что тут происходило в его отсутствие. А сыночка выдаёт:
— Тут бегал голенький дядя с бородой...
Хорошо, муж не ревнивый.

**********************

Как-то мы с Алёшей (4 года) сидели на деревянной скамейке в парке. Увидев небольшую дырку в скамейке, Алёша спрашивает:
— Я могу провалиться в эту дырку?
— Нет, — отвечаю я.
Он заключает:
— Сюда может провалиться один глаз, один нос или рот.

Ребёнок на днях спросил:
— Мам, а ты знаешь, какая планета заселена роботами?
Ну, а я ведь Тайну третей планеты в детстве смотрела и, не задумываясь, отвечаю:
— Шелезяка.
— Не-а, — говорит: — Марс. Там сейчас столько всяких марсоходов, что она ими практически заселена...

Муж прилёг днём, очень устал. Средненький сын уходит из комнаты и кидает отцу на прощанье:
— Спи, Моцарт! Ты уснёшь надолго!
У мужа сон как рукой сняло.

 

Вечером зашёл брат в гости. Я поздравила его с днём рождения и сказала, что пора жениться. А он:
— Можно об этом не в этот день говорить?
Он ушёл. Через некоторое время доча (6 лет) говорит мне:
— Мама, он безнадёжен!

****************************************

Старая машина едет, оставляя за собой облако выхлопных газов. Алёша (4 года) спрашивает:
— Эта машина на тумане работает?

*******************************************

Ужинаем. Андрей, с куском отбивной на вилке, вдруг изрекает:
— Свежее мясо — основа будущего!
Вот думаем, не запатентовать ли слоган.

*************************************************

Максимка (3,5 года) говорит мне:
— Я, когда вырасту, женюсь на тебе.
— А как же папа?
— А папа будет наш сын

Алёша (4 года) смотрит балет.
— Как невесты одеты, — замечает он.

*************************************************

При поступлении в первый класс моя сестра проходила небольшое собеседование. Комиссия:
— Каких ты знаешь домашних птиц?
— Курица, гусь и сова.
— Сова? Почему сова?
Сестра с удивлением:
— Вы что, не знаете? Она же у Бабы-Яги дома живёт!
В школу её приняли, ответ всех удовлетворил

 

Собираемся идти в гости к бабушке. Алёша (3 года) балуется. Я его спрашиваю:
— Как ты пойдёшь к бабушке с таким поведением?
Алеша:
— А я поведение оставлю здесь, а сам пойду

********************************************************

Мы с супругой спорим. Дочка (11 лет) выдаёт:
— Папа, радуйся, что у тебя такая жена. А ты мама, радуйся, что у тебя такой муж. А то вышла бы ты замуж за алкоголика.
С тех пор не спорим при детях...

*************************************************

Супруга притащила детям из Макдональдса Хеппи Милл. Там игрушки ЭнгриБёрдс. А сын (3 года) очень их обожает. Не вскрывая коробку, восхищённо смотрит на яркие картинки нарисованные на ней, с безразличием к её содержимому. Супруга:
— А поцеловать?
Сын, не оглядываясь на мать, с нежностью целует коробку

************************************************

Тимур (3,5 года):
— А почему у нас телевизор плохо показывает? Мы что, плохо заплатили?

**********************************************************


31.5.2016 в 14:37:55


Relax читання. Фантастика


15 травня виповнюється 125 років від дня народження

М.О. Булгакова

 

Михайло Булгаков та персонажі його романів.

         Літературні твори Михайла Булгакова, як і особистість самого письменника, овіяні таємницями і містифікаціями. У нашому огляді зроблено спробу розвіяти міфи і розкрити таємниці відомого майстра

 

Про продаж душі

         Відомо, що Булгаков часто ходив у Великий театр, щоб послухати «Фауста». Ця опера завжди піднімала йому настрій. Особливо йому був близький образ самого Фауста. Але одного разу Булгаков повернувся з театру похмурий, в стані важкої депресії. Це було пов'язано з твором, над яким письменник нещодавно почав працювати, - п'єсою «Батум». Погодившись написати п'єсу про Сталіна, Булгаков пізнав себе в образі Фауста, який продав душу дияволу.

 

Відсутній персонаж

         У 1937 році, в річницю смерті А.С.. Пушкіна, кілька авторів представили п'єси, присвячені поету. Серед них була і п'єса М. А. Булгакова «Олександр Пушкін», яку відрізняло від творів інших авторів відсутність одного персонажу. Булгаков вважав, що поява цієї дійової особи на сцені буде вульгарною й недоречною. Відсутнім персонажем був сам Олександр Сергійович.

 

Роман «Біла гвардія» Михайла Булгакова.

         У романі «Біла гвардія» Булгаков досить точно описав будинок, в якому він жив в Києві. А господарі цього будинку за одну деталь опису дуже міцно злюбили письменника, так як вона принесла прямих збитків будовою. Справа в тому, що господарі розламали всі стіни, намагаючись знайти скарб, описаний в романі, і, звичайно ж, нічого не знайшли.

 

Воланд і його свита.

         Воланд Булгакова отримав своє ім'я від гетівського Мефістофеля. У поемі «Фауст» воно звучить всього один раз, коли Мефістофель просить нечисту силу розступитися і дати йому дорогу: «Дворянин Воланд йде!» У старовинній німецькій літературі чорта називали ще одним ім'ям – Фаланд. Воно виникає і в «Майстрі і Маргариті», коли службовці вар'єте не можуть згадати ім'я мага: «... може бути, Фаланд?»

         У першій редакції твору містився детальний опис (15 рукописних сторінок) прикмет Воланду, коли він вперше з'являється під виглядом «незнайомця». Цей опис зараз майже повністю втрачено. Крім того, в ранній редакції Воланда звали Астарота (один з найбільш високопоставлених демонів пекла, відповідно до західної демонології). Пізніше Булгаков замінив його, - мабуть, тому, що цей образ не міг бути тотожним Сатані.

 

Хто такий Шариков?

Шариков - герой роману Булгакова «Собаче серце».

         Традиційно повість «Собаче серце» трактують лише в одному політичному ключі: Шариков – алегорія люмпен-пролетаріату, несподівано для себе отримав безліч прав і свобод, але швидко виявив при цьому егоїзм і бажання знищувати собі подібних. Однак є й інша інтерпретація, ніби-то ця повість була політичною сатирою на керівництво держави середини 1920-х років. Зокрема, що Шариков-Чугункин - це Сталін (в обох «залізне» друге прізвище), проф. Преображенський – це Ленін (перетворив країну), його асистент доктор Борменталь, постійно конфліктує з Шариковим - це Троцький (Бронштейн), Швондер – Каменєв, асистентка Зіна – Зінов'єв, Дарина – Дзержинський і т. д.

 

Прототип Бегемота

Кіт Бегемот з роману Майстер і Маргарита.

         У знаменитого помічника Воланда існував реальний прототип, тільки в житті він був зовсім не котом, а собакою - чорним псом Михайла Опанасовича на прізвисько Бегемот. Собака ця була дуже розумна. Одного разу, коли Булгаков святкував зі своєю дружиною Новий рік, після бою курантів його собака прогавкала 12 разів, хоч його ніхто цьому не вчив.

 

Джерело: http://www.kulturologia.ru/blogs/251115/27338/


16.5.2016 в 15:44:08


Relax читання. Лірика


Привели шляхи-дороги
Наш народ до перемоги.
І солдати-дідусі
Посміхаються усі.

Це святе травневе свято
Треба серцем відчувати!
Придивись: в старих солдат
Сльози радощів блищать!

Хай завжди в усьому світі
Буде мир і щастя дітям,
Бо народжені вони
Для життя, а не війни.


                                            С. Гордієнко


6.5.2016 в 11:33:01


Relax читання. Лірика


Лановик М.Б., Лановик З.Б.
Українська усна народна творчість
: Підручник. -  4-те вид. / К.: Знання-Прес, 2006.- С. 137-155

 

Жанри весняного циклу календарно-обядової творчості

 

У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс — зазеленіти, траву — прорости, посіви — піднятись, квіти — розцвісти. Вони супроводжувались імітативно-магічними рухами або танцями.

Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної словесності: веснянки, гаївки та волочебні пісні. Дехто з дослідників не розмежовує їх, розглядаючи як єдиний жанр пісень, якими супроводжувались весняні дійства. Незважаючи на те, що у процесі побутування вони справді майже зливаються, але в минулому мали ряд диференційних ознак, тому будемо їх розглядати окремо.

Веснянки — це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. Своєю формою та образно-поетичними компонентами веснянки наближені до замовлянь, в яких до весни звертаються як до живої істоти:

Прийди, прийди, весно,

Принеси нам

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам квіток.

Зустрічаються також звертання (замовляння) до птахів, які, як уявлялось, приносили на крилах тепло:

Ой вилинь, вилинь, гоголю,

Зеленее житечко,

Винеси літо з собою,

Хрещатий барвіночок,

Винеси літо-літечко,

Запашненький васильочок.

Веснянки виконувались упродовж усіх свят весняного циклу.

Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ.

Значна кількість гаївок зберегла вірування праслов´ян про тотемні дерева. Наприклад:

Ой, хвалилася да березонька:

Не ти свою кору да вибілила,

Що на мені кора да білесенькая,

Не ти своє листя да широчила,

Що на мені листя да широкеє,

Не ти своє гілля да височила.

Що на мені гілля да високеє.

Вибілило кору да яснее сонце,

Ой відозветься зелений дубочок:

Широчив листя да буйний вітер,

Ой не хвалися да березонько,

Височив гілля да дрібен дощик.

Персоніфіковані образи дерев постають тут як живі розумні істоти, що розмовляють між собою (древні люди вірили, що шум дерев є їх своєрідною мовою). Про те, що ця гаївка дещо пізнішого періоду творення свідчить її зв´язок із астрально-природними культами поклоніння сонцеві, вітру, дощеві.

Гей, як то було на початку світа?

 Верба, хлись, бий до сліз!

Рефрен: Ладу наш!

Не я б´ю, верба б´є,

Гей, не було там ні неба, ні землі,

За тиждень — Великдень

Гей лиш там були темні моря,

Будь великий, як верба,

Гей на тих морях золота верба!

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля...

Вегетаційно-господарські гаївки зберігають тісний зв´язок із попередніми групами цих творів, особливо із тотемічно-культовими:

Орел поле ізорав, пшеницею засіяв,

Крилечками зволочив, дрібний дощик примочив.

Щоб косарі скосили, молодиці згребали

Твори любовно-еротичного характеру зберігають елементи тотемізму: в них дівчата та хлопці постають деревами або птахами («Ой кувала зозуленька», «Ой ти селезень, а я утонька» та ін.). Тут часто основним художньо-виражальним засобом є паралелізм із природою (світовим деревом, тотемами, небесними світилами):

Ой ніхто ж там не бував, де ся явір розвивав! —

Рефрен: Ой, яворе, явороньку, зелененький!

На тім явороньку три місяці ясні.

Три місяці ясні — три парубки красні... ...

На тім явороньку три зіроньки ясні,

Три зіроньки ясні — три дівоньки красні...

Одним з провідних мотивів весняних любовних творів є мотив чарування (приворожування, привертання) милого-судженого, з яким пов´язуються образи магічного ромен-зілля, рути, барвінку, інших чародійних трав. Найвищого вияву весняні ворожіння набувають у містерії «Вербовая дощечка», якою завершувався період весняних ігрищ та гулянок:

Положу я кладку через сіножатку Вербову, вербову.

Час вам, дівчатонька, з тої ягілоньки Додому, додому.

Це магічне дійство відбувалось коло водоймищ, його центральний образ вербової дощечки відігравав роль магічного моста, кладки через воду, до «небесних воріт», звідки має прийти суджений, чи водою приплисти добра доля. У цей час відбувались обряди ворожіння біля води, по воді часто припливали чужинці, які викрадали дівчат, що поблизу річок водили хороводи:

Вербовая дощечка,

по ній ходить Настечка,

 На всі боки леліє, відкись милий приїде...

Існує багато гаївок з козацькими темами та мотивами. Як і в зимовому, так і у весняному циклі календарної обрядовості існує пласт історичних гаївок, у яких виразно проступають патріотичні мотиви, заклики до незалежності, національного усвідомлення себе як окремої нації:

Синя лента, жовті кінці,

Тримаймося, кохаймося,

Тримаймося, українці!

Та лихого цураймося.

Ряд текстів звеличує героїв, що померли за визволення рідного краю. Тут мотив вшанування померлих предків трансформується і набуває нового патріотичного звучання:

Вже весна воскресла.

Чорніють могили,

Травки зеленіють,

Військом насипані,

Там на Закарпатті

Там лежать герої,

Могили чорніють.

Що за волю впали...

Ці твори нерідко перегукуються з історичними піснями та суспільно-побутовою лірикою (зокрема стрілецькими та повстанськими піснями).

Із втратою календарно-обрядовою творчістю первісного магічного значення, виникають твори іншого змісту. Такими зокрема є родинно-побутові гаївки, які, зберігаючи подекуди окремі архаїчні елементи, в цілому є піснями про родинне життя. згубила», «запаску порвала» тощо.

До родинно-побутових гаївок належить група творів про важку долю покритки:

Ой ходила ґречна панна по луці,

Ой носила біле дитя на руці,

Ой пішла б я до матінки (батейка, братейка...) радити,

Де би тоє бідне дитя подіти?

До пізнього періоду творення належать і сатирично-гумористичні гаївки. Частими у цій групі є діалогічні твори, у яких хлоп´ячий та дівочий хори передражнюють один одного: дівчата співають, що «дівоча краса, як весняна роса — у річечці пралась, на сонці сушилась», а «парубоча краса — у калюжі пралась, на тині сушилась»; що «дівчата — ясні та красні, — вони їли пироги в маслі», а парубки — «їли кашу недоварену, їли свиню недосмалену»; а хлопці співають навпаки.

Окремий жанровий різновид весняного циклу становлять величальні (волочільні, волочебні) пісні, які, на відміну від гаївок, виконувались не в лісі, гаї чи на цвинтарі, а на подвір´ї кожного дому. Ці архаїчні твори були супроводом прадавнього обряду «волочіння», яке відбувалось у понеділок після Великодня і подекуди називалось «мандрівкою по селу»:

Й уже весна, весна, й уже красна,

Пора нашим парубчатам

Пора розтавати,

Селом мандрувати.

Весняні величальні пісні майже не збереглися до нашого часу.

У величальних творах весняної обрядовості, подібно до колядок, частий мотив подарунків, як, наприклад, у пісні «Колесом, колесом сонечко вгору йде». У ній сонце звертається до людей, обіцяючи свої дари:

Увійди, ввійди, ти, менший братику,

Дарую тобі пучок стрілочок,

Пучок стрілочок — молодецтво твоє...

Увійди, ввійди, ти, меншая сестрице,

Дарую тобі пучок стьожечок,

Ще й рутяний віночок — дівування...

Під впливом християнства до багатьох величальних пісень долучився рефрен типу «Же Христос, же воскрес, Же воістину, же воскрес!» О. Потебня на основі ретельного вивчення обрядової творчості зробив висновок, що величальні пісні із весняного циклу повністю перейшли в ранг колядок, тому майже не збереглися у весняних святкуваннях.

З утвердженням християнства на слов´янських землях весь цикл весняних свят переосмислюється. У час колишніх язичницьких покло нінь та на противагу їм християни починають святкувати Воскресіння Ісуса Христа. Разом з цим з´являється новий жанр — весняні пісні про Воскресіння. Це — духовні церковні пісні на біблійні мотиви (з і окремими вкрапленнями апокрифічних елементів), які побутують як народні. Основними темами цих творів є смерть Ісуса Христа як добровільна його жертва за гріхи людства, муки Його на хресті, тріумф воскресіння як перемога над смертю, гріхом, пеклом; обітниця вічного життя з Богом для тих, хто любить Господа і служить Йому:

А на горі жита много, по долині овес.

Отворились райські двері, кажуть: «Христос Воскрес!»

Вдарили та в усі дзвони, чути аж на гору.

Збирайтеся, добрі люди, до Божого двору.

Збирайтеся, люди добрі, й слухайте науки.

Ісус Христос як Син Божий прийняв за нас муки.

Ісус Христос як Син Божий мученьку приймає.

Не можемо відмолити, що нам Господь дає...

У день Паски співаються християнські духовні пісні іншого характеру — сповнені радості і величання Бога і Божого Сина за перемогу над смертю, святкування воскресіння Ісуса з мертвих:

Отже, в усіх жанрах весняного циклу, як у календарно-обрядовій творчості в цілому, поєднувалися архаїчні елементи з новими, прадавні погляди та вірування збереглися до нашого часу на рівні символів та образів. «Багатство руху, тісне об´єднання музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в весняних грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості...».

    


21.4.2016 в 15:40:55


Relax читання. Гумор


На улице стоит толпа. Подходит мужчина, спрашивает:
- Что случилось?
- Да вот памятник открывают.
- А кому?
- Достоевскому.
- Это который "Муму" написал?
- Да нет, "Муму" Тургенев написал.
- Чудно! "Муму" Тургенев написал, а памятник какому-то Достоевскому открывают!

                                               * * *

В психушке: 
- Ну, как тебе мой роман? 
- Нормально, только действующих лиц много. 
Тут медсестра кричит : 
- Эй, психи! Немедленно отдайте телефонную книгу!!

                                               * * *

Разговаривают двое немолодых полицейских: 
- Вот, скоро уйду на пенсию, закончу вторую книгу. 
- Вау, ты еще и пишешь? 
- Нет, я читаю...

* * *

Анекдот из жизни. 
Приходит в магазин девушка и говорит: 
"Скажите, у вас Байрон есть?" 
Продавец говорит: "Не знаю, надо посмотреть..." 
Приходит через 10 минут и говорит: 
"Девушка, одного Байрона нет, но есть сборник трех поэтов - Джорджа. Гордона. И Байрона. Подойдет?". 
Вот такие чудеса бывают

  • * * *

В 1923 году Семипалатинский губком почему-то издал книжку стихов И. Модзалевского «По новому руслу». Самое интересное в этой книжке – объяснительный словарик, который называется: «Указатель смысла для рабочих и крестьян». Вот несколько объяснений из этого словарика:

С о н е т – древняя мертвая форма стихотворения, обязательно состоящая из 14 строк, переходившая из века в век как форма гроба, куда насильно укладывали стихи и заживо хоронили в них. 
К о н с т и т у ц и я – в капиталистических государствах основной закон, узаконяющий беззаконие капиталистической эксплуатации рабочих и крестьян. 
Э л е г и я – грустные стихи, действующие как нежное слабительное на объевшихся богачей. 
С а л о н – собрание помещиков, капиталистов и их прихлебателей-тунеядцев в частном доме более или менее постоянного состава. 
С а л о н н ы е   п о э т ы – комнатные собачки буржуазии. 
Т р ю м – нижняя часть судна, сидящая под водой. 
В а в и л о н с к о е    и с к у с с т в о – вроде вавилоноского «столпотворения», при котором по библии «бог» дал людям разные языки, чтобы только богатые, имеющие возможность нанимать учителей иностранных языков, могли научиться понимать друг друга и безнаказанно мучить, разорять и убивать в тысячелетних войнах темных, безграмотных рабочих и крестьян их собственными руками

----------------------------------

  • * * *

Студент, перед сесією, приходить до бібліотеки. 
- А де бібліотекар? 
- В архіві... 
- Розархівуйте, будь-ласка, мені книжка потрібна.

                                               * * *

Чоловік питає продавця в книжковому магазині: 
- Скажіть, у вас є книга "Як швидко стати багатим"? 
- Так, є, але вона продається тільки в комплекті з Карним кодексом.

                                               * * *

В одеському ресторані. Офіціант: 
- Що будемо замовляти? 
- Я спочатку хотів би меню почитати. 
- Меню не подаємо. Бажаєте читати - йдіть в бібліотеку!

                                               * * *

Розмова подруг: 
- ти не могла б дати моєму сину "Гамлет" Шекспіра 
- а хіба не можна взяти в бібліотеці? 
- в бібліотеці не дають - вимагають повернути "Івасика-Телесика"

                                               * * *

                                               * * *

Учитель історії у сільській школі, якому учні щороку копали картоплю, вирвав з усіх підручників параграф про скасування кріпосного права у 1861 році. 

 

1727 року Вольтер перебував у Англії, громадськість якої була налаштована проти Франції. Одного разу, коли він прогулювався по Лондону, письменника оточила юрба. Залунали вигуки:

«Вбити його! Смерть французам!»

Вольтер не розгубився і, звертаючись до натовпу, мовив:

- Ви хочете мене вбити за те, що я француз! Та хіба я вже не досить покараний тим, що не англієць?..

Почулися оплески. Письменник спокійно пішов далі. 

                                               * * *

У російському відділі імператорської бібліотеки І. Крилов тривалий час працював сам. Згодом, за рекомендацією книголюба Смирдіна, йому допомагав писар Іван Бистров. Новий помічник побоювався, чи ж справиться.

- Книжки не вовки, не загризуть, а... цілком проковтнуть! - усміхнувся байкар.

                                               * * *

Генріха Гейне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.

- Як ся маєш, як почуваєшся? - турботливо запитав друг.

- Як бачиш, не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, - жінки все ще носять мене на руках.

                                               * * *

Майбутній поет Шандор Петефі 16-літнім підлітком вирушив у мандри по країні. Він був актором мандрівної трупи, писав вipшi. Часто голодний i не завжди тепло зодягнутий. Один із його друзів так описував свою першу зустріч з поетом:

- 3вiдкіля ви? — запитав незнайомий.

- 3-за власної спини,— тремтячи від холоду, різко обірвав Петефі.

- А тепер куди?

- Вперед, за власним носом, i дайте мені нарешті дорогу! — вигукнув він.

                                               * * *


Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував "шліфувати" свої твори навіть після набору.

Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюго:

- Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати.

- Тоді чому ж ви не обрали іншої професії? - запитав Гюго.

- На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.

                                               * * *

Московський лікар Беркут у своїх спогадах розповідав, як Гоголь радив одному знайомому спробувати сили в літературі. 
- Необхідні вправи, звичка, треба набити руку. Візьми собі за правило писати щодня протягом двох-трьох годин. 
- Та що писати, коли в голову нічого не лізе? 
- Отак і пиши: "Нічого в голову не лізе". Завтра що-небудь знову додаси і так далі. Наб'єш руку і будеш письменником. Так і я робив. 

                                               * * *

Славнозвісний Ганс-Крістіан Андерсен був відомий тим, що ніколи не дбав про свій одяг. Його старий потертий плащ добре знав увесь Копенгаген. Одного разу якийсь чоловік зачепив Андерсена на вулиці й в'їдливо запитав: 
- Оцей злиденний предмет на вашій голові називається капелюхом? 
- Андерсен спокійно відповів: 
- А оцей злиденний предмет під вашим капелюхом називається головою?

                                               * * *


30.3.2016 в 14:43:59


Relax читання. Лірика


В день рождения Владимира Высоцкого.
Актуальность не теряется со временем.

Я не люблю
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда весёлых песен не пою.
Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю и ещё —
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Я не люблю, когда — наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почести иглу,
Или когда всё время против шерсти,
Или когда железом по стеклу.
Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза.
Досадно мне, коль слово "честь" забыто
И коль в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья,
Нет жалости во мне — и неспроста:
Я не люблю насилье и бессилье,
Вот только жаль распятого Христа.
Я не люблю себя, когда я трушу,
И не терплю, когда невинных бьют.
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более — когда в неё плюют.
Я не люблю манежи и арены:
На них мильон меняют по рублю.
Пусть впереди большие перемены —
Я это никогда не полюблю!

В. Высоцкий


25.1.2016 в 15:33:41


Relax читання. Лірика


Хрещення Господнє

19 січня – Водохреща або Йордан

         Ще не встигли прийти свята, як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.

         Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег – з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

         Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

         Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

         Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

         Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.

         На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

         Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

         Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

         Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І, що цікаво, незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.

         До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутньою під час освячення храмів, житлових і господарських будівель, а також усіх предметів, які використовуються під час богослужіння.

Йорданські традиції

         Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду, оскільки вважається, що свячена на Водохреще вода має вживатися натще, адже саме за цієї умови вона має найбільшу силу.

         По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» — «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки — «щоб сі умила та красна була».

         В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, граки — для молодих людей, а як про¬летять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть.

         Якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні, у відповідний день тижня — в п'ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

         Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки».

         Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечері ж на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід.

         В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохреща — «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».

         «Моя теща, — згадує Свирид Галушка, — цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала — така була завзята проти чортів! ... Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти — що ви на них так напосілися?» Де там!... і слухати не хотіла».

         Дівчата, набравши з освяченої ополонки води, наливали у велику миску, на дно клали пучок калини або намисто і вмивалися — «щоб лиця красні були».

         На Слобожанщині є повір'я, що в день Водохреща буває така хвилина, коли вода перетворюється на вино. Розповідають: один купець їхав з ярмарку і заїхав на річку коні напувати; але замість води він знайшов вино. Тоді купець напився, набрав з собою в посудину і поїхав. Не від'їхав він і однієї верстви, як захотілося йому знову напитися вина; але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.

         На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки — хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» — хрест, вирубаний на льоду.

         На Полтавщині був колись звичай на Водохреща вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою — «щоб здорові і слухняні були».

         У цей день колядники приходять до кожної оселі, з віншуваннями та щедрівками. У Буковині довго зберігався звичай серед парубків — співати величальних пісень у хаті господаря:

Гей, ти, пане господарю, 

 В тебе в дворі, як у раю: 

В тебе верби груші родять, 

В тебе дочки в злоті ходять, 

В тебе сини в царя служать, 

Царевочку собі дружать, 

В царя дочку заручили 

Та й додому пригостили.

Гей, ти, пане господарю, 

В тебе в дворі, як у раю: 

Гей, ти, пане господарю,

 В тебе в колі, як у раю: 

В тебе коні все турецькі, 

В тебе зброї все стрілецькі, 

В тебе воли, як стодоли, 

А корови, як бороги, 

В тебе вівці гори вкрили, 

В горах зруби без рахуби.

Гей, ти, пане господарю,

В тебе в скринях, як у раю:

В тебе скрині кованиї,

В них червоні небранії,

В тебе шуби соболеві,

Горностаї королеві,

А жупани — як у пана,

А контуші всі в кожусі.

Гей, ти, пане господарю, 

Щасти, Боже, із Йорданом, 

І з водицев, і з царицев, 

З усім домом, з усім добром, 

Щасти, Боже, з усім двором, 

І з челядкою багатою, 

І з ролями, і з ланами,

І з сусідами, і з панами,

І з Господом Христом Богом, 

На здоров'я, на літ много! 

Дай, Боже!

         За таке привітання господар обдаровував, бувало щедрівників грішми на церкву. Береза, дякуючи господареві, каже: «Що ми казали, аби так воно і сталося — і вам, і нам, і сему щасливому двору, і всему миру посполу. Най у вас святиться, веселиться, святая йорданськая водиця, як нині, і в рік, і від року в рік, і на цілий вік. Дай, Боже!»

         У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв'язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордан» переважно жінки і дівчата. Під час Богослужіння «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води.

         Як бачимо, «Йордан» або Водохреща — це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.

О. Воропай "Звичаї нашого роду".


18.1.2016 в 13:50:44


Relax читання. Лірика


Щедрівка

         «Щедрик» — не лише найвідоміша українська пісня в світі, але, напевно, й найстаріша в світі мелодія з популярних на сьогоднішній день, оскільки народилась ще в дохристиянські часи. І оспівується в ній прихід нового, щедрого року. “Щедрик” став популярним завдяки відомому українському композитору і етнографу Миколі Леонтовичу. Ця композиція – обробка давньої української новорічної щедрівки – на сьогоднішній день найвідоміша новорічна пісня в усьому світі в перекладі на англійську мову, що має назву “Колядка дзвонів” (“Carol of the Bells”).

         Вперше “Щедрик” був виконаний хором Київського Університету у 1916 році в Києві, а 5 жовтня 1921 року “Щедрик” був вперше презентований на концерті в Карнегі Холі в Нью-Йорку. 

         У 1936 році Пітер Вільховський (також родом з України), який працював для радіо NBC, пише англійську версію слів до “Щедрика” - “Carol of the Bells”. 

         Згодом пісня зазвучала у популярних кінофільмах, оригінальні інтерпретації твору робили відомі рок-гурти. Це дуже популярний мотив і для реклами. Ну, і жоден хор не може оминути цієї пісні – вона є в переліку обов‘язкових. “Carol of the Bells” має безліч обробок – від класики до року, репу, рейву та диско. Шукайте на Ютубі.

         І найголовніше. В Україні прийнято щедрувати в січні. Але річ в тім, що Новий рік наші предки святкували з прибуттям весни, коли все прокидалося, все оновлювалося, відроджувалося. Тоді й співався Щедрик. Навіть в словах його говориться про приліт ластівочок, які, як ви певно розумієте, в січні ще не прилітають.

         Згадуємо та святкуймо разом! Щасливого Різдва!

 

https://www.facebook.com/UkraineTotalRecall/?pnref=story


5.1.2016 в 14:29:19


Relax читання. Лірика


ОСІНЬ

 

Приходить осінь тихо й непомітно.

Ще літо не закінчило круїз,

А перші нитки бабиного літа

Вплітаються у кучері беріз.

 

Раптово якось клени пожовтіли.

Стоять вони, вчорашні парубки

І першій сивині своїй не вірять,

Вдивляючись у дзеркало ріки.

 

Вляглись на луках втомлені тумани,

Густі, як щойно зібрані вершки.

Мов галасливі кочові цигани

У зграї позбиралися пташки.

 

В дорогу! В путь! Бряжчать ключі від неба.

Скоріше повертайтеся, птахи!

Горять, як в пеклі, картопляні стебла,

Та невідомо, за які гріхи…

 

Є у Природи і гірка потреба,

А там – прийдуть омити світ дощі.

Можливо, й душу вивернути треба,

Бо осінь – це очищення Душі.

 

         Гошкович І. // ДІІТівські сонети : альманах поезій. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац.. ун-ту залізн.. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2010. – С. 70

 

 


17.9.2015 в 13:27:30


Relax читання. Лірика


СПАС

         Прийшов Спас – пішло літо від нас» – це народне прислів’я стосується одного з найбільших річних празників християнського календарного циклу, ще у народі його називають Великий Спас, припадає на 19 серпня. Він вважається третім великим святом після Різдва та Великодня.

         В народі празник Спаса мав світське відзначення. Його безпосередньо пов’язували зі святом врожаю. Це дає підставу вважати, що первісне коріння празника сягає дохристиянських вірувань. Адже майже в усіх давні народів існували урочисті свята врожаю. Найпоетичніше вони проходили в Єгипті. Наші далекі пращури також широко відзначали закінчення жнив’яної пори.

         Красномовним свідченням того, що Спас символізував свято врожаю, яке пізніше використало в своїй обрядовості й християнство, підтверджує звичай освячувати в церкві дари природи: яблука, сливи, груші, обжинкові вінки, бджолині стільники тощо. В деяких регіонах на Спаса несли до церкви також мак, моркву, цибулю, лікарське зілля, зокрема васильки та чорнобривці. До речі, з чорнобривців готували купелі для немовлят.

         З особливим нетерпінням чекали Спаса пасічники. Годилося напередодні Спаса пригостити медом сусідів, приятелів, вдів, сиріт та немічних людей

         Зі Спасом, котрий символізує завершення основних хліборобських жнив, співпадає й початок храмових празників, які визначались освятою церкви (храму). Тому традиційно в Україні кожен населений пункт мав свій іменний річний празник, званий храмовим. На храм сходилися родичі, знайомі й навіть чужі люди , приїздили на врочисту відправу священики з довколишніх обходів. Одне слово, це була велика подія для християн конкретного населеного пункту.

         Відтак Спас вважається своєрідним завершенням літа.

 

 Прийшов Спас – готуй рукавиці про запас.

 Перший Спас час припас, Петро і Павло – два добавив, Ілля-пророк – три приволок.

 Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло.

                                                                     

 


12.8.2015 в 14:30:44


Relax читання. Лірика


М А К О В І Й

     Кінець літа й початок осені приносили селянинові особливу радість:

зібране в стіжках та стодолах збіжжя радувало душу, возвеселяло родину.

Тим часом уже дозрівала городина – часник, цибуля, капуста і, немовби козацькі булавиці  возвеличувались короновані голівки  м а к у

     Свято Маковія (Маковея) за церковним календарем   припадає на 14 серпня,  -  є одним  з найпоетичніших та найшанованіших  свят   слов’ян, в тому числі  й українців. ».  Ще у простонародді  його   називали «Першим Спасом».

     Традиційно в Україні не було жодної родини, де б не висівали цю давню і вельми шановану рослину. ЇЇ широко використовували в побуті для приготування повсякденних і обрядових страв. З маку робили  різноманітні печива – книші, струдлі, коржі, пироги, вареники, ним оздоблювали бублики, калачі тощо. Але  найбільш популярними були маківники – коржики, випечені з товченого і приправленого медом маку, що вважалися  найласовитішою  їжею дітей та дорослих. Її готували так: спеціально випечені борошняні коржики ламали на дрібні шматочки, скидали  в макітру, перемішували з медовою ситою й розтертим маком.

     На жаль, нинішня дітвора позбавлена цього традиційного їства. Нині мак став не тільки реліктовою рослиною, але його заборонено вирощувати з відомих нам причин. Та чи його провина в тому, що дехто використовує рослину в зловісних цілях? Не  одне століття мак був бажаним на людських городах, приносив радість і задоволення, а нині потрапив до «карних злочинців»… Хоч народне прислів’я й мовить, що «сім год мак не родив і голоду не було» але, тем не менше,  у кожній родині обов’язково висівали мак.  Коли ж він зацвітав яскравим різнобарв’ям, звеселяючи довкілля, казали: «Цей світ, як маків цвіт».

 


24.7.2015 в 11:33:26


Relax читання. Лірика


Думки про море

«Яке гарне ти, море вночі» – писав поет В. Жуковський. З цим усі згодні; можна додати заради справедливості, що – і ранкове, і денне, і вечірнє, а не тільки нічне. Море не буває непривабливим, до нього неможна бути байдужим .Море це – невичерпне джерело натхнення для художників і поетів. Його люблять – за красу, велич, таємницю, за радість, яку море дає людині. У подяку за це людина оспівує море в мистецтві живопису: то воно хвилюється, то спокійно дрімає, думає і мріє, загрожує, карає і милує, дарує і, на жаль, забирає ...

    Старий завжди подумки називав море «la mar» , як кажуть по-іспанському ті, хто його любить. І іноді згадують його лихим словом, проте завжди говорять про нього, як про жінку. Дехто з молодих за віком рибалок називають його «el mar» – у чоловічому роді. Вони говорили  про нього як про суперника, як про бездушний простір, ба навіть як про ворога. Та старий завжди думав про море як про жінку, про живу істоту, що може й подарувати велику ласку, й позбавити її, а коли чинить щось лихе чи нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача.»Он і місяць розтривожує море так само, як і жінку»,  думав собі старий.

       Хемінгуей Е. Старий і море. К.,1974. – С. 285.


24.7.2015 в 11:31:56


Relax читання. Гумор


СУЧАСНИЙ СТАН ТВОРІВ ВІДОМИХ ПИСЬМЕННИКІВ

 

Достоєвський:

Чоловік зробив.

Чоловік страждав.

Чоловік збожеволів.

 

Чехов:

Людина байдики била.

Людина безпідставно сумувала.

Людина випила чаю.

 

Хемінгуей:

Людина увійшла.

Людина сказала: "Йде дощ".

Людині відповіли: "Так".

 

Конан Дойл:

Чоловік палив.

Чоловік кепкував.

Чоловік розкрив.

 

Стругацькі:

Людина прилетіла.

Людина допомагала.

Людині не раді.

 

Уеллс:

Людина полетіла на Місяць. *

Людина перемістилася в минуле. *

Людина воювала з інопланетянами. *

* Вперше у світовій літературі

 

Маркес:

Людина – Хосе.

Людина народила Хуана.

Людина, яка Хуан, народила Хуана і Хосе.

Дві людини, ті, які Хуан і Хосе, але Хуан, що його породив Хосе, а Хосе не той, якого народив Хуан, пішли в інше село, де Хосе народив Хуана, а Хуан – Хосе, Хосе Аркадіо, Ауреліано Аркадіо, Хосе Ауреліано і Пруденсіо. Але, щоб не ускладнювати сюжет, Пруденсіо далі в книзі не згадується.

 

 

 

 

Джордж Мартін:

Людина померла.

І ще одна людина померла.

І он той чоловік, який подобався тобі більш за всіх у цій книзі і на якому тримався розвиток сюжету, ось він теж помер.

 

Кафка:

Людина – людина.

Людина – не людина.

 

Мері Шеллі:

Людина?

 

Бегбедер:

Людина споживає.

Людина виживає.

 

Воннегут:

Людина померла безглуздою смертю.

... Але зараз людина жива, а помре – це через багато років.

 

Оруелл:

Людина жила.

Людина засумнівалася.

Людини немає і ніколи не було.

 

Зощенко:

Громадянин прописався.

Громадянин займав житлову площу.

Громадянина дійсно хтось на той світ спровадив. Чи жарт – цілих десять метрів займав!

 

Даніель Дефо:

Людина.

Інша людина.

Хвала Господу! Інша людина!

 

Паланік:

Людина.

Інша людина.

А, ні, одна й та ж.

 


11.6.2015 в 12:04:51


Relax читання. Лірика


Зачарована Десна (Уривок)

До чого ж гарно і весело було в нашому горoді! Ото як вийти з сіней та подивись навколо – геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа – огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати. Погулявши коло бджiл i наївшись огiркових пуп'янкiв, натрапив я на моркву. Бiльш за все чомусь любив я моркву. Вона росла в нас рiвними кучерявими рядочками скрiзь помiж огiркiв. Я оглянувся, чи не дивиться хто. Нiхто не дививсь. Навколо тiльки дрiмучий тютюн, мак та кукурудзянi тополi й соняшники. Чисте полуденне небо, i тихо-тихо, немовби все заснуло. Однi тiльки бджоли гудуть та десь з-за тютюну, вiд погребнi, доносивсь дiдiв рик. Тут ми з Пiратом i кинулись до моркви. Вириваю одну – мала. Гичка велика, а сама морквина дрiбненька, бiла i зовсiм не солодка. Я за другу – ще тонша. Третю – тонка. А моркви захотiлось, аж тремчу весь! Перебрав я цiлий ряд, та так i не знайшов нi одної. Оглянувсь – що робить? Тодi я посадив усю моркву назад: хай, думаю, доростає, – а сам подався далi шукати смачного.

Довго щось ходив я по городу. Пiсля моркви висмоктував мед з тютюнових квiтiв i з квiтiв гарбузових, що росли попiд тином, пробував зеленi калачики i бiлий, ще в молоцi, мак, покуштував вишневого клею з вишень, понадкушував на яблунi з десяток зелених кислих яблук i хотiв уже йти до хати. Коли ж дивлюсь: баба снує коло моркви, дiдова мати. Я – бiгом. А вона – зирк та за мною. А я тодi – куди його тiкать? – повалив соняшника одного, другого:

–Куди ти, бодай тобi ноги повсихали! Я в тютюн. "Побiжу, – думаю, – в малину, та рачки попiд тютюном". Пiрат за мною.

–Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобi руки i ноги поламало! А бодай би ти не вилiз з того тютюну до хторого пришествiя! Щоб ти зiв'яв був, невiгласе, як ота морковочка зiв'яла вiд твоїх каторжних рук!

Вона була малесенька й така прудка, i очi мала такi видющi й гострi, що сховатись од неї не могло нiщо свiтi. Їй можна було по три днi не давати їсти. Але без прокльонiв вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вiршi з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тодi блищали очi й червонiли щоки. Це була творчiсть її палкої, темної, престарiлої душi.

– Мати божа, царице небесна, – гукала баба в саме небо, – голубонько моя, святая великомученице, побий його, невiгласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував вiн з сирої землi оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, i повикручуй йому ручечки й нiжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб рiс вiн не вгору, а вниз, i щоб не почув вiн нi зозулi святої, нi божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрiю, святий Григорiю на бiлому конi, на бiлому сiдлi, покарайте його своєю десницею, щоб не їв вiн тiєї морковочки, та бодай його пранцi та болячки з'їли, та бодай його шашiль поточила...

Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтiла вся од хрестiв. А в малинi лежав повержений з небес маленький ангел i плакав без слiз. З безхмарного блакитного неба якось несподiвано упав вiн на землю i поламав свої тоненькi крила коло моркви. Це був я. Причаївшись у малинi за смородиною, я слухав бабиних молитов, як заворожений. Я боявсь поворухнути пальцем, щоб часом мати божа не побачила з неба, що я тут у малинi. Навiть Пiрат i той дивився з-пiд смородини на бабу з переляком. Не знаю, чим би закiнчились бабинi молитви. Може, менi тут би й повикручувало руки й ноги, коли б раптом не почувсь з погребнi лагiдний голос дiда, що прокинувся од бабиних молитов.

– Мамо, а чи не принесли б ви менi мисочку узвару? – звернувся вiн до своєї матерi. Так чогось у животi пече! – Га? Це ти тут лежиш, бодай ти не встав!

І понеслася бабина гроза на погребню.

 

 

Довженко, О. П.

Зачарована Десна. Оповідання. Щоденник (1941–1956). – К.:Дніпро, 2001. – 512 с. (Б-ка школяра).


4.6.2015 в 11:04:09


Relax читання. Лірика


Т Р І Й Ц Я

трьома святами багата

Найпоетичнішим, що тісно ув’язується з природою, святом є Трійця

 

Традиційно в Україні до цього свята готувалися заздалегідь, вважаючи, що в тривіаті християнських празників (після Різдва та Великодня) Зелені свята посідають одне з чільних місць. Трійця вважається в народі одним з найбільших свят, що сформувалося в дохристиянські часи.

Наші пращури пов’язували з Трійцею буйність і живосилля природи, в яку вони свято вірували. Це підтверджується всією сукупністю дійств – оздобленням помешкань травами та гілками дерев.

Здебільшого, Зелені свята починались у п’ятницю. Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі.

У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху і прикрашали запашним зіллям світлиці – обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Гіллям осики приправляли здебільшого в глухих кутках подвір'я «щоб відьми не заходили». Традиційно це дерево вважається «грішним» . З нього не будували хат – бо «гроза влучить», не виготовляли ритуальних речей, не кропили криниць.

Традиція святкування притаманна не тільки українцям. Подібні традиції має Данія, Норвегія та Швеція: молодь зі співами та музикою здійснювали урочистий похід від лісу до рідного міста або села. За старих часів англійці мали красивий звичай уквітчувати свої оселі. Певною екзотичністю відрізняється святкування індійців: двом дівчатам доручають принести з лісу гілку священного дерева. Дівчата обливають обране дерево олією та вином і лише після цієї процедури відламують гілку для прикрашання.

Давні слов’яни вшановували дерева, поклонялися їм, приносили жертви й провадили інші обряди під їхніми вітами. Найбільше шанувався дуб. Давні німці найбільше шанували липу – вона вважалася деревом бога весни, ясен вважався деревом верховного бога західних слов’ян. Отже, принесення зеленої гілки до хати вважається дуже важливим у різних народів, можливо це пов’язано із закликанням урожаю та багатства, що вноситься разом із священною гілкою. Ці «зелені традиції» виявились надзвичайно живучими і до наших днів.

І, нарешті, хоч Зелені свята й пов’язані з теплою погодою – власне, це своєрідні проводи весни та зустріч літа, але в народі застерігали: «Прийшов Святий Дух – берись за кожух , до «Святого Духа держіть кожуха,» чи «До Святого Духа не кидай кожуха, а по Святім Дусі – в тим самім кожусі.»

Та щоб там було, а Зелені свята таки відкривали ворота справжньому літові. «Трійця, - казали з цього приводу, - трьома святами багата : квітами, травами й рум’яним літом»

 

Традиції і свята українського народу. – Донецьк, 2007. – С. 111

 


21.5.2015 в 13:19:46


Relax читання. Лірика


 «Мадонна с пайковым хлебом»

(Отрывок)

     Сейчас Нина вспоминала всех, с кем разлучила ее война: отца, Виктора, Марусю, мальчишек с ее курса… Неужели это не во сне – забитые вокзалы, плачущие женщины, пустые базары, и я куда-то еду… В незнакомый, чужой Ташкент…Зачем? Зачем?

     Первыми из их группы ушли на войну Генка Коссе и Сергей Самоукин - добровольцами  в лыжный десант. Они тоже жили в Лефортовском общежитии и перед отправкой перетащили в их семейную комнату ящик с книгами. Генка скалал:

      – Вот, Нечаева, тебе боевое задание: прими и сохрани, Тут Брэм, Брокгауз и Ефрон и еще кое-что. Жаль, если пропадут, мы два года собирали это у букинистов.

     Сережа Самоукин добавил тихо:

     – А если туго придется –  можешь продать.

     Они пожали руки и наказали «грызть гранит науки» за себя и за них.

Нина  их расцеловала, и конечно, всплакнула, а Генка сказал:

     - Ты, Нечаева,  не реви , а то книги отсыреют,  лучше  жди нас с победой.

Зажглись синие лампочки, проводник пошел по вагону, опуская маскировочные  шторы.

     – Куйбышев, готовтесь к выходу. Подъезжаем к Куйбышеву!

Марусин город, подумала Нина, и опять тоска схватила за серце.

    Кольнула безумная мисль: вот выйти сейчас и помчаться к Марусе, остаться с нею. Но Нина знала, что не выйдет. Не могла и не хотела.

   Там, в Ташкенте, ее ждут… Нина скучала по брату, два года не видела – с тех. пор, как уехала в институт, а сестру Лию почти и не знала, видела ее грудной. Нина посмотрела на чужих спящих детей.Они были красивы, особенно девочка, она спала, обняв братика. Днем он все рассказывал: «А папа как даст фашистам – трах-трах-трах! А потом его убили».

    А вдруг и мой ребенок вот так останется без отца? Ведь когда-то он закончит училище и попадет на  фронт – вдруг его убьют? Нет, это будет ужасно и несправедливо! Судьба не допустит, должен же он хотя бы увидеть свого  ребенка! Но ведь и других убивают несправедливо, разве в войне есть справедливость? Хоть бы увидеть его сейчас, ну почему это невозможно? Прижаться к нему, сказать, как на всю  жизнь он ей нужен, как  будет она его ждать – хоть тысячу лет! Она закрыла глаза чтобы представить его лицо, это  просто ужасно, что у нее нет его фотографи, они не успели сфотографироваться, они вообще ничего в жизни не успели,  и вот разлука…

         Глушко М. В. Мадонна с пайковым хлебом : роман. – Симферополь : Таврия, 1988. – 312 с.

 


7.5.2015 в 14:56:51


Relax читання. Лірика


 

Спасибі солдати, за подвиг століть,

Якому нема і не буде ціни.

За право і щастя любити, і жити

І сіяти жито на мирні лани.

 

А роки летять, як сніг сивини.

І юність не вернеш з війни.

А ваша зоря безсмертна горить,

Як в битвах врятований світ.

 

Згадай, солдате, вогнища минулі,

Згадай той час у виблиску заграв,

Як від напасті, від лихої кулі

Ти рідний край собою затуляв.

 

Колишні рани не стихають й нині,

Несе літа несмертна течія!

Згадай, солдате, як ти у Берліні

На вічний мир вписав своє ім’я.

Уклін тобі, солдате Батьківщини,

За подвиг, що озорює світи.

 


6.5.2015 в 10:20:33


Relax читання. Лірика


ПРОВОДИ

 

         Непомітно одійшли Великодневі свята. Але люди не поспішають розлучатися з обрядовими виробами, передусім пасками, крашанками та писанками.

         У кожній родині зберігався недоторканий запас обрядових харчів. Їх обов’язково тримали до наступної неділі, яку у народі називають «провідною», або ж Проводи.

         Наші пращури вірили в потойбічне життя і що, починаючи з чистого Четверга, бог відпускає душі покійників на землю, й вони перебувають разом із сущими. Невидимі духи живуть поруч з людьми протягом усіх світлих днів. Тому не годиться у цей період називати їх покійниками «бо вони все чують, а звертатися так – Нехай легенько ікнеться нашим родичам на тому світі».

         Люди заздалегідь готувалися до обряду відвідин кладовища на гробки, поминки, на проводи. Мати каже: «Підіть на кладовище, по прибирайте могилки дідусів, бабусь, хрещених чи братиків-сестричок.» Беремо граблі, сапки йдемо наводити порядок після зими.

         На провідний день могилки помітно олюднювалися, горіли від квітів. Люди приходили на могилку померлого і, покотивши по ній червону крашанку, казали «Христос воскрес!» , і вважаючи, що покійник неодмінно відповість у могилі «Воістину воскрес!»

         Згодом з’являвся священик з півчою, перечитував з родовідної книжки всіх померлих, а півча виконувала церковні канти, наприклад, «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправ і тим, що у гробах, життя вічне дарував. »

         На поминальну трапезу сходилося чимало старців, одиноких, літніх та випадкових людей і всіх їх треба пригощати зі  словами: «Їжте, пийте, вживайте і нас грішних споминайте!».

         Хотілося б вірити в те , що новий час не зітре цей останній острівець нашої  духовності – пам’яті роду й родоводу, хоч нажаль, останнім часом діти-онуки вже позабували дороги до своїх померлих родичів і їхні могилки позаростали бур’янами байдужості.

         За цієї невеселої нагоди, згадайте – хто ми і чиїх батьків діти? і піднявши келишок над прибраною могилкою своїх родичів скажіть подумки: їм царство небесне, а нам дай, Боже, прожити многої літа…

 

«Наша Берегиня». – 2012. – №1. – С. 5

 

 


15.4.2015 в 13:24:54


Relax читання. Гумор


Программист звонит в библиотеку.

— Здравствуйте, а Катю можно?

— Она в архиве.

— Разархивируйте ее, пожалуйста. Она мне срочно нужна.


15.4.2015 в 11:33:26


Relax читання. Лірика


Прості істини: «Краса - це страшна сила»

Замечательный поэт Н. Заболоцкий в одном своем стихотворении задумался: «Что есть красота и почему ее обожествляют люди?» Древний мудрец Овидий много веков назад высказался так: «Чтобы тебя любили, будь достойным любви, а этого не дадут тебе исключительно красивая наружность или стройная фигура, – ты должен физическую красоту соединить с даром ума… Старайся образовать ум – нечто прочное – и сделать из него помощника красоте: только ум остается с нами до могилы!»

Почему для нас так важно нравиться окружающим, хорошо выглядеть, быть подтянутым и классно одетым? Не оттого ли мы стремимся к безупречности своего «я» в глазах других людей, что это стремление заложено в нас природой? Ведь человек – изначально самое красивое, самое совершенное существо, созданное ею. Если это действительно так, то немудрено, что в любом обществе высоко ценится умение подать себя. Может, все это оттого, что внешность, по сути – зеркальное отражение нашего внутреннего мира, а человеку свойственно желание быть лучше во всем? Но всегда ли желание реализуется в действительности? Нет, к сожалению. Поэтому мир буквально переполнен человеческими страхами и комплексами по поводу своей внешности…

 

Прохорова, О. Красота – это страшная сила // Мы. – 2012. – №1. С. 48


15.4.2015 в 11:20:02


Relax читання. Лірика


ВЕЛИКДЕНЬ – ПАСКА

 

Перше  і найважливіше свято для християн – це Великдень, або Світле Христове Воскресіння.

В Україні до Великодня готуються заздалегідь, а починаючи з Чистого четверга фарбують і розписують яйця, печуть паски та дрібні борошняні вироби у формі баранців, півників, голубків: запікають буженину, окіст, смажать телятину.

Більшість господинь намагається все випекти в четвер, бо в Страсну п’ятницю, в суворий піст, не можна займатися господарськими справами.

Зладнавши  в кошик  паску, крашанки, шмат сала, ковбаски, багато   людей увечері або рано-вранці поспішає до  церкви на службу. Кожен несе традиційний  великодній  кошик, щоб освятити його по закінченні  служби.  Людей багато. Та ось вдарили дзвони. Люди оживилися – скоро має з’явитися  батюшка.  Розчиняються врата і в  святкових ризах з хрестом в руках до прихожан вийшов священик.  Ставши перед людьми, священик басовитим голосом промовляє: «Христос  воскрес!» і так тричі. А люди відповідають: «Воістину Воскрес!». Після урочистого обходу церкви батюшка освячує  наїдки , що в кошиках.

Освята закінчилась. Люди один одного вітають христосуються, обмінюються крашанками. Всі йдуть додому розговітися. Дома   всі сідають  до столу починаються розговини. Зазвичай, трапеза починається з гри – в кого крашанка міцніша: цокаються яйцем по яйцю. В кого не розбилося той і виграв. Переможця чекає цього року подарунок: обов’язково здійсниться його бажання, задумане в цей день. Батько або мати мовлять: «Дай Боже, і на той рік дочекатися цього світлого Христового Воскресіння у щасті та здоров’ї. А ми відповідаємо: Дай Боже».

Потім глава сім’ї розрізає  паску, і кожен їсть свій шматочок обережно, щоб жодна крихта не впала долі.

Але святкування Великодня в нашій країні – це не просто урочистий обід.  Паска – це час, коли ми зустрічаємося з найближчими людьми, радіємо теплій погоді, зеленій молодій траві, свіжому вітерцю…

 

«Наша Берегиня». – 2012. – №1. – С. 24–25

 


7.4.2015 в 14:27:08


Relax читання. Лірика


ВЕРБНА НЕДІЛЯ

 

Поступово збігає Великий піст. Люди з нетерпінням чекають, коли,  нарешті, прийде останній  перед Великоднем тиждень, який по різному називають: чистий, жилавий, вербний, цвітний. Особливо нетерпеться дітям та молоді «то їхнє свято». Напередодні, себто в суботу (4-го квітня 2015р.), підлітки, дорослі та діти йшли на узлісся, чи в посади, щоб заготовити вербних гілочок (лози) і принести їх до церкви.

В неділю біля храму відбувається посвята цих вербових гілочок. Відтак на вербну неділю в усіх церквах відбувається  врочистий обряд посвячення ритуальної лози, на яких сходяться дорослі і діти «бо гріх не піти до церкви, як святять вербу».

Батюшка скраплює гілочки свяченою водою. А підлітки вже швиденько збираються недалеко від церкви і поцвьохують один одного зі словами:

Не я б’ю – верба б’є,

Недалечко красне яєчко,

За тиждень Великдень!

Не вмирай, не вмирай,

Великодня дожидай !

Потім ці гілочки втикали в землю або біля криниці, або біля річки, або як в пісні «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила», щоб росла Богові н а славу, а нам на добробут.

Останній тиждень Великого посту об’єднує два протилежні відчуття, які відповідають словам «З журбою радість обнялась». Ще недавно на Вербну неділю Христос во здравії  їхав на  ослику, і  йому встеляли дорогу гілочками, а вже в четвер опівночі один з його учнів на ймення Іуда за тридцять срібних монет зрадив свого вчителя. Так це, чи не так  не будемо дискутувати…Продовжимо.

В Понеділок, Вівторок  та  в Середу мати з діткамизаймались господарськими справами : білили стіни, фарбували мисник, двері,  підвіконня, прасували білизну, просівали борошно для пасок, відбирали яйця, ладнали формочки та  виконували іншу домашню роботу...

Останні три дні  напередодні Великодня люди вважали жалобними. Бо Ісус  Христос спокутував наші гріхи. Люди майже не розмовляли, навіть не їли, не сміялись бо то великий  гріх. Молилися подумки,  щоб Бог відпустив гріхи нам та позбавив нас хвороб.

В Четвер -  в цей день було обов’язково купатися. Приказуючи: Господи,  Дай Боже здоров’я в ручки , в ніжки і на живіт трішки.

В страсну П’ятницю всі розмовляли півголосом, не кричали, не лаялись. А ввечері всі йшли до церкви слухати «Плач Богородиці»приглушене читання Євангеліє, адже Христос на розп’ятті.

Нарешті Субота – найбільше трудиться піч: гріється вода, готується смажене й варене, печуться паски, фарбуються  крашанки і т.п.

 

Традиції і свята українського народу. – Донецьк, 2007. – С.85

 


3.4.2015 в 10:40:46


Relax читання. Гумор


 Забавные случаи в библиотеке, и почти анекдоты из практики…

***

Программист приходит в библиотеку: 
– Где библиотекарь? 
– В архиве. 
– Разархивируйте, пожалуйста.


Читатель: «Мне нужна … книга». 
Библиотекарь: «Обратитесь к каталогу». 
Читатель долго бродит в каталожном зале, потом подходит к 
другому библиотекарю с вопросом: «Извините, вы и есть каталог?»

 ***

Скажи мне, что ты читаешь, и я скажу тебе, кто ты. 
– Интересно... Я вот читаю Гомера, Платона, Сократа. 
– Ты – лжец!!!

***

Читательница: 
– Если я вам скажу тему, вы мне скажете, есть ли это в Интернете? 
Библиотекарь: 
– Да. Это называется "тематический поиск" и стоит пятьдесят рублей. 
– А вы мне можете примерно сказать, какие там вообще темы есть, чтобы я зря деньги не тратила? 
– Нет. Не могу. 
– Это почему же? 
– Потому что на перечисление этих тем вся моя жизнь уйдет. 
– Ну, тогда распечатайте мне, а я сама почитаю.

***

В отдел заходят две девушки. Одна спрашивает: 
– А у вас есть песня Чайковского про лебединое озеро? 
Заведующая с горькой усмешкой протягивает ей компакт- диск. 
Девушка минуту смотрит на конверт и восклицает: 
– Ого! Да тут целый альбом!

***

Читателю было предложено поискать что-нибудь по интересующему его вопросу в каталоге, возвращается возмущенный: 
- Куда вы меня послали?! Там в вашем каталоге ничего нет – одни карточки какие-то!


***

Читатель:

- Мне нужна литература о редких морских животных. 
После длительного поиска уточнил: 
- О морских свинках. 
***
Раздается телефонный звонок... 
- Здрасти. Могу я поговорить с Иван Иванычем? 
- Это я.... 
- Вас беспокоят из библиотеки. Вы в 87 (!) году взяли у нас книгу.... 
- Я з-з-наю..... 
- Беляев, том четвертый... 
- Я з-з-наю.... 
- Ну, и что?... 
- А я ее еще не дочитал...

***

Студентка просит англо-русский словарь. 
Библиотекарь подает ей новый большой словарь. 
Студентка некоторое время работает с ним. 
Затем просит поменять словарь на меньший по объёму. 
Библиотекарь: А зачем? 
Студентка: Этот тяжело листать. 

***

Из записей в читательских формулярах в графе "Образование" 
- "Высшее, неначатое" 
- "В данное время получаю"

 

Истории из жизни библиотек…

 ***

Абонемент. Вопрос библиотекарю: "Николай Артемьевич, у нас "Идиот"[книга Ф.М.Достоевского] есть?". Ответ Н.А.- " «Идиотов» у нас еще достаточно".

***
- Опять снежинка пришла.
- У меня сегодня снегопад. (Из разговора двух библиотекарей о читателях с неуравновешенной психикой, формуляры которых отмечались значком снежинки.


***

 У библиографа справочно-библиографического отдела читатель уточняет о том, где можно взять книгу о творчестве П.И.Чайковского. В ответ читатель услышал "ВАЛИ".

Ответ библиографа был лаконичен, т.к. литература по искусству содержится В Отделе Литературы по Искусству (в ОЛИ)

***

Из разговора библиотекарей: - Знаешь, идет новый фильм «Задолжники должны умереть»

 (о фильме «Заложники не должны умереть»)

 ***

Заявка на книгу:
- Принесите, пожалуйста, книгу «Всадник на лошади» или «Матрос на лошади» (книга «Моряк в седле» И. Стоун)

***

Читатели просят книгу Григория Мопассана, Гидро Пассана (Ги де Мопассан).
Читатель просит книгу Черкасова «Черт рыжий» («Конь рыжий»)

***

Разговор читателя и библиотекаря о книге «Гулящая» Панаса Мирного:
- У вас есть «Гулящая»?
- Есть, но вся поистрепалась.

***

- Принесите книгу Лескова «Манон» (вместо Прево «Манон Леско»)
- Принесите мне книги Островского «Гроза» и «Беспризорница»

***

Звонки по телефону о продлении книг:
- Оттяните, пожалуйста, срок.
- Продлите мне, а то я ваши книги уже третий день «просрачиваю».
- Продлите срок эксплуатации книг.
- А у вас по вторникам профилактика?

***

Заявка: Астафьев «Зрячий псих» (вместо «Зрячий посох»);

Боккараччо «Декамерон»;

Р. Роллан «Колар Лубрун» (Кола Брюньон);

Домбровский «Склад забытых вещей» («Факультет ненужных вещей»);

Маккалоу «Поющие впятером» («Поющие в терновнике»).

Семингаэль «Тариц и море» (Хемингуэй, «Старик и море»)

Кривоедов «Горец-атаман» (Грибоедов, «Горе от ума»)


31.3.2015 в 15:49:16


Relax читання. Лірика


Ліна Костенко

Очима ти сказав мені: люблю. 
Душа складала свій тяжкий екзамен. 
Мов тихий дзвін гірського кришталю, 
несказане лишилось несказанним. 

Життя ішло, минуло той перон. 
гукала тиша рупором вокзальним. 
Багато слів написано пером. 
Несказане лишилось несказанним. 

Світали ночі, вечоріли дні. 
Не раз хитнула доля терезами. 
Слова як сонце сходили в мені. 
Несказане лишилось несказанним. 

Василь Симоненко


Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

 


5.3.2015 в 15:39:20


Relax читання. Лірика


Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину,

Де покинув чорні очі...

Повій,вітре, з полуночі!..

Між ярами там долина,

Там біленькая хатина;

В тій хатині голубонька,

Голубонька-дівчинонька...

Повій, вітре, до схід сонця,

До схід сонця, край віконця;

Край віконця постіль біла,

Постіль біла, дівча мила.

Нахилися тишком-нишком

Над рум’яним, білим личком;

Над тим личком нахилися,

Чи спить мила – подивися.

Як спить мила, не збудилась,

З ким любилась, і кохалась,

І кохати присягалась...

Як заб’ється їй серденько,

Як дівча здихне тяженько,

Як заплачуть карі очі,

Вертай, вітре, к полуночі!..

А як мене позабула

Та нелюба пригорнула,

То розвійся край долини,

Не вертайся з України!..

Вітер  віє, вітер віє,

Серце тужить, серце мліє,

Вітер віє, не вертає,

Серце з жалю завмирає.

 

Степан Руданський. Усі твори в одному томі. Київ, 2007, С. 10

 

 


11.2.2015 в 13:12:59


Relax читання. Гумор


Щодня нашим вчителям доводиться перевіряти сотні зошитів з творами, і майже в кожному з них трапляються опуси, гідні бути увічненими і розійтися на цитати. Яких тільки відкриттів не здійснюють учні в своїх роботах! Пушкін стає автором прекрасного твору «Старий і море», Льву Толстому приписують оповідання «Доля людини», а проза Горького поповнюється фантастичною новелою «Старуха з ірги»

 

... Про роман Л. М. Толстого «Війна і мир»:

- Толстой зробив Наташі чотирьох дітей.

- Французи кинулися навтьоки, не витримавши духу російської армії.

- Перші успіхи П'єра Безухова в любові були погані - він відразу одружився. - - Князь Андрій одружився на Лізі, страшною, як сіра миша.

- П'єр Безухов носив панталони з високим жабо.

- Коли бомби стали розриватися в гущі солдатів, П'єру несподівано відкрився внутрішній світ простих російських людей.

- У зал вбігла Наташа з відкинутими на зад чорними кучерями.

 

Про п'єсі А. С. Грибоєдова «Лихо з розуму»:

- Фамусов засуджує свою дочку за те, що Софія з самого ранку і вже з чоловіком.

- Під час другого акту Софії і Молчаліна у них під сходами сидів Чацький.

- Коли Чацький дізнався, що Софія в стані його ворогів, він почав бити її влучним словом.

- Чацкий був самодостатній. Про те говорить, хоча б, відсутність у нього дітей.

- Фамусов, цей старорежимний дворянин, виховував Софію як і всіх громадських дівиць.

 

Про роман у віршах О.С.Пушкіна «Євгеній Онєгін»:

- Онєгін, як і всі поміщики, народився не в пологовому будинку, а на берегах Неви.

- Онєгін був Джон-Дуан і упадав за Тетяною.

- За відсутності Онєгіна Тетяна часто ходила до його кабінету, де поступово з дівчини перетворювалася на жінку.

- Дружба Онєгіна і Ленського нещира, брехлива і справжня.

- Тетяна відкидає Онєгіна, пам'ятаючи, що в основі його любові до неї лежить семялюбіе.

 

Про роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»:

- Кімната Раскольникова була схожа на труну з жовтими шпалерами.

- Соня Мармеладова щосили займалася проституцією.

- І тоді Раскольников запитує: «Тварина я ходяча чи хто?»

- Проблема роману «Злочин і кара» заснована практично в одній фразі, сказаній Раскольніковим: «Попелиця я або право маю?»

- Достоєвський писав роман у хвилини глибокого духовного розкладання.

- Розчавлений нуждою чиновник Мармеладов загинув під колесами коней.

 

Про поему М.В.Гоголя «Мертві душі»:

- Творчості Гоголя була характерна потрійність. Однією ногою він стояв у минулому, іншою вступав в майбутнє, а між ніг у нього була моторошна дійсність.

- За тодішньою модою Коробочка чесала чоловікові п'яти, а собі пудрила мізки.

- Чичиков відрізняється приємною зовнішністю, але неприємною начинкою.     

 

Про роман И.А.Гончарова «Обломов»:

- У своєму житті Обломов мав тільки одного Захара.

- Чи любив Обломов Ольгу? Так, але якось по-російськи: лежачи, мляво і дуже недовго ...

- Обломов любив лежати на дивані абсолютно один. Цим він незрозумілий нам, молодим сучасним читачам ...

- Обломов Ольгу любив, але не відчував до неї ніяких почуттів.

 

Про роман И.С.Тургенева «Батьки і діти»:

- Базаров не розуміє Миколи Петровича, хоча у них була спільна дитина.

- Базаров віддавався любові на смертному ложі.

- Базаров, як голка в стозі сіна, йде проти течії.

- Базаров - плейбой.

- Павло Петрович кожен день був бездоганно поголений і вихолощений.

- Базаров поранив палець і помер. Це означає: не лізь у чужий труп, а то свій втратиш.

 

Про оповіданні І. С. Тургенєва «Муму»:

- Герасим позбавлений нормативної лексики.

- Герасим підійшов до Муму і погладив її лобату потилицю.

- Муму не могла їсти, і Герасим їй допоміг.

 

Про повість О.С.Пушкіна «Капітанська дочка»:

- Пугачов пожалував шубу і коня зі свого плеча.

- Швабрин підняв свічку і на стінах кімнати побачив страшні морди клопів.

- Савельович просив вибачення за Гриньова на колінах у Пугачова.

 

Про роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу»:

- Печорін викрав Белу в пориві почуттів і хотів через її любов наблизитися до народу. Hо йому це не вдалося. Hе вдалося йому це і з Максимом Максимович.

- Їй сподобався Грушницкий, хоча він і був під шинеллю.

- Вражають його карі очі, які не сміються навіть тоді, коли сміються його інші частини тіла.

- Але на жаль! Печорін виявився не здатен до створення шедеврів чуттєвих насолод.

 

Про п'єсі О. М. Островського «Гроза»:

- «Кабаниха» означає в перекладі «дика свиня».

- Вона відкрита і щира, але ж всі ми не без поганих рис.

- Вона хотіла знайти собі місце до душі і знайшла його тільки в труні.


20.1.2015 в 10:20:05


Relax читання. Лірика


Крещенская ночь 


Темный ельник снегами, как мехом, 
Опушили седые морозы, 
В блестках инея, точно в алмазах, 
Задремали, склонившись березы. 


Неподвижно застыли их ветки, 
А меж ними на снежное лоно, 
Точно сквозь серебро кружевное, 
Полный месяц глядит с небосклона. 


Высоко он поднялся над лесом, 
В ярком свете своем цепенея, 
И причудливо стелются тени, 
На снегу под ветвями чернея. 

 

Замело чаши леса метелью, - 
Только вьются следы и дорожки, 
Убегая меж сосен и елок, 
Меж березок до ветхой сторожки. 


Убаюкала вьюга седая 
Дикой песнею лес опустелый, 
И заснул он, засыпанный вьюгой, 
Весь сквозной, неподвижный и белый. 


Спят таинственно стройные чащи, 
Спят, одетые снегом глубоким, 
И поляны, и луг, и овраги, 
Где когда-то шумели потоки. 


Тишина, – даже ветка не хрустнет! 
А, быть может, за этим оврагом 
Пробирается волк по сугробам 
Осторожным и вкрадчивым шагом. 


Тишина, – а, быть может, он близко... 
И стою я, исполнен тревоги, 
И гляжу напряженно на чащи, 
На следы и кусты вдоль дороги. 


В дальних чащах, где ветви как тени 
В лунном свете узоры сплетают, 
Все мне чудится что-то живое, 
Все как будто зверьки пробегают. 


Огонек из лесной караулки 
Осторожно и робко мерцает, 
Точно он притаился под лесом 
И чего-то в тиши поджидает. 


Бриллиантом лучистым и ярким, 
То зеленым, то синим играя, 
На востоке, у трона Господня, 
Тихо блещет звезда, как живая. 


А над лесом все выше и выше 
Всходит месяц, – и в дивном покое 
Замирает морозная полночь 
И хрустальное царство лесное! 


(И. Бунин)


20.1.2015 в 10:15:17


Relax читання. Лірика


Терезе Гвиччиоли. Стансы к реке По

 

Река! Твой путь – к далекой стороне,

Туда, где за старинными стенами

Любимая живет – и обо мне

Ей тихо шепчет память временами.

 

  О, если бы широкий твой поток

 Стал зеркалом души  моей, в котором

Несметный сонм печалей и тревог

Любимая читала грустным взором!

 

 Но нет, к чему напрасные мечты?

Река, своим течением бурливым

 Не мой ли нрав отображаешь ты?

Ты родственна моим страстям, порывам.

  

Дочь пламенного юга полюбил

Сын  севера, рожденный за горами.

В его крови – горячий южный пыл,

 Не  выстуженный зимними ветрами.

 

 Горячий южный пыл- в моей крови.

И вот, не исцеляясь от прежней боли,

Я  снова раб, послушный раб любви,

И снова стражду – у тебя в неволе.

 

 Нет места мне на жизненных пирах,

Пускай, пока не стар, смежу я веки.

Из праха вышел – возвращусь во прах,

И сердце обретет покой навеки.

 

Благословляю имя из имен. Из европейской любовной лирики. М.: Правда, 1990. – С. 241.

 


12.1.2015 в 9:17:47


Relax читання. Лірика


Ч. ДИККЕНС. РОЖЕСТВЕНСКАЯ ЕЛКА

Сегодня вечером я наблюдал за веселой гурьбою детей, собравшихся вокруг рождественской елки – милая немецкая затея! Елка была установлена посредине большого круглого стола и поднималась высоко над их головами. Она ярко светилась множеством маленьких свечек и вся кругом искрилась и сверкала блестящими вещицами. И когда я гляжу снизу вверх в мглистый блеск его вершины – ибо я примечаю за этим деревом странное свойство, что растет оно как бы сверху вниз, к земле, – я заглядываю в мои первые рождественские воспоминания!

Сперва я вижу всё только игрушки. Там, наверху, среди зеленого остролиста и красных ягод, ухмыляется, засунув руки, в карманы,

Акробат, который нипочем не хочет лежать смирно – кладу его на пол, а он, толстопузый, упрямо перекатывается с боку на бок, покуда не умается, и пялит на меня свои рачьи глаза – и тогда я для виду хохочу вовсю, а сам в глубине души боюсь его до крайности…

На следующей ветке, ниже по стволу, возле зеленого катка и крошечных лопат и граблей густо-густо навешаны книги. Сперва совсем тоненькие, но зато как их много, и в какой они яркой глянцевитой красной или зеленой обертке! Для начала какие жирные черные буквы! «А – это Аист – лягушек гроза». И еще Арбуз – пожалуйста , вот он! А было в свое время самыми разными предметами . А вот  Я , было так мало в ходу, что встречалось только в роли Ястреба или Яблока, Ю, неизменно сочетавшегося с Юлой или Юбкой, да Э, навсегда обреченного быть Эскимосом или птицей Эму…

Хорош для рождества алый цвет накидки, в которой Красная  Шапочка, пробираясь со своей корзиночкой сквозь чащу, подходит ко мне в сочельник, чтобы поведать как жесток и коварен притвора Волк – съел ее бабушку …Красная Шапочка была моей первой любовью. Я чувствовал, что если бы мог я жениться на ней, то узнал бы совершенное блаженство.

 Но это было невозможно…

Пусть среди более поздних утех и забав, нередко столь же праздных, но менее чистых, перед нами, вовек неизменные, маячат видения, что нам являлись, бывало, под милые старые рождественские песни, под мягкую вечернюю музыку. Пусть по-прежнему, в неизменном обличии, стоят перед нами те образы, что в детстве воплощали для меня добро. Пусть та яркая звезда, что встала над бедною крышей, да будет звездою всего христианского мира!

Вокруг елки теперь расцветает яркое веселье – пение, танцы, всякие затеи. Привет им! Привет невинному веселью под ветвями рождественской елки, которые никогда не бросят мрачной тени! Но когда она исчезает из глаз, я слышу доносящийся сквозь хвою шепот: « Это для того, чтобы люди не забывали закон любви и добра, милосердия и сострадания. Чтобы помнили обо мне!».

 

Ч. Диккенс. Собр. соч. – Т.19. М.: 1960. – С.393-41

 


12.1.2015 в 9:12:00


Relax читання. Фантастика


Д. Кунц. Глаза тьмы

В шесть минут первого, возвращаясь домой после поздней репетиции нового шоу, Тина Эванс увидела своего сына Дэнни в незнакомом ей автомобиле. Но Дэнни уже год как умер. Больше года.

Тина подъехала к работающему круглосуточно магазинчику с намерением купить молока и батон белого хлеба. В моросящем дожде, выкрашенном в желтый цвет натриевыми лампами, припарковалась около кремового «шевроле-универсала». Мальчик сидел на переднем пассажирском сиденье, дожидаясь ушедшего в магазин водителя. Тина видела его профиль, но ахнула, сразу узнав.

Дэнни…

Кунц, Д. Глаза тьмы : роман // Мы. – 2013. – № 9 – 12.

 


4.12.2014 в 15:19:14


Relax читання. Лірика


Я снова раб, послушный раб любви.

Впервые Тереза увидела Байрона в салоне графини Альбрицци, этой, как ее называли, венецианской мадам де Сталь. Она пришла сюда, чтобы полюбоваться знаменитым чудом – скульптурным  портретом античной Елены прекрасной.

Байрону показалось – перед ним живой оригинал греческой красавицы. Златокудрая, с жемчугом зубов и великолепной фигурой, она была достойна кисти Тициана.

Он сел рядом с ней и начал болтать о Венеции, прекрасном околдовавшим его городе.

Тереза, конечно, не могла не слышать о его жизни в Венеции: все кругом только и говорили, что о причудах английского милорда, такого богатого и красивого, такого щедрого и экстравагантного. Его причуды граничили с вызовом, за ним тянулся шлейф сплетен и пересудов, о нем рассказывали разные пикантные истории. Байрон шутил: Венеция – страна счастья и веселья, легких нравов и дивной природы, здесь трудно остаться безгрешным…

"Испокон века личный опыт поэтов становится предметом высокого искусства. Прекрасные строки Петрарки и Камоэнса, Тассо и Ронсара, Шекспира и Гете, Байрона и Петефи родились из пережитого чувства к женщинам-вдохновительницам."

Благословляю имя из имен. Из европейской любовной лирики. М.: Правда, 1990. – С. 196.

 


4.12.2014 в 11:23:32


Relax читання. Лірика


Ф. Петрарка. Сонет LХI

Благословляю день, минуту, доли 
Минуты, время года, месяц, год, 
И место, и придел чудесный тот, 
Где светлый взгляд обрек меня неволе. 

 

Благословляю сладость первой боли, 
И стрел целенаправленный полет, 
И лук, что эти стрелы в сердце шлет, 
Искусного стрелка послушен воле. 

 

Благословляю имя из имен 
И голос мой, дрожавший от волненья, 
Когда к любимой обращался он. 

 

Благословляю все мои творенья 
Во славу ей, и каждый вздох, и стон, 
И помыслы мои - ее владенья.

 


25.11.2014 в 14:44:38


Relax читання. Детектив


Конан Дойль. Квадратный ящичек

– Надо быть начеку, ведь мы так много поставили на карту, – заметил Мюллер, развертывая пальто, висевшее у него на руке. Он извлек из-под пальто какой-то черный предмет и опустил его на палубу. Взглянув на эту вещь, я вскочил на ноги с восклицанием ужаса. К счастью, собеседники были так поглощены своим делом, что не заметили меня. Стоило им только повернуть голову, и они увидели бы в просвете между чемоданами мое бледное лицо.

С самого начала этого разговора мною овладело тяжелое предчувствие. Оно полностью подтвердилось, когда я рассмотрел черный предмет. Это был квадратный ящичек объемом примерно в кубический фут, сделанный из темного дерева и обитый медью. Он напоминал футляр для пистолетов…

 

Дойль, К. Квадратный ящичек // Конан Дойль. Собр. соч. в 8 т. – Москва, 1966. – Т. 6. - С. 279-299.


25.11.2014 в 14:11:44


Relax читання. Фантастика


«Relax читання» пропонує науково-фантастичний твір щодо бібліотеки майбутнього
http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/2131/1/BFU13_4.pdf

Чумак, Наталія. Бібліотека. Омріяне майбутнє [Текст] / Наталія Чумак, Євгенія Туранська // Бібліотечний форум України. - 2013. - N4. - С. 55-56
24.11.2014 в 13:59:14


Relax читання. Лірика


Лев Колобов. Сонет


Твой нежный голос, лик и стать
Меня приводят в восхищенье:
Словами мне не предать
Души волшебного волненья.
Подвластно танцу одному
Живописать движенье страсти.

Твой стан я нежно обниму,
И мир закружит в вальсе счастья!
Божеств мне выше красота! –
Я в святотатстве этом каюсь,
Но, в поцелуй замкнув уста,
Тебе одной лишь поклоняюсь.
Пусть страсть безумная грешна,
Душе – святилище она!


Лев Колобов. Напутствие


Не зарывай в себе талант,
Не обрывай задатков почки!
Пусть что угодно говорят,
На творчестве не ставь ты точку.

Пусть сказано, что «жизнь – не спорт»,
Лишь тот, по сути, состоялся,
Кем установлен свой рекорд,
Кто над судьбой своей поднялся.

 

 

Колобов, Л. Лирика // Смена. – № 12. - 2011. – С. 3.


21.11.2014 в 14:04:12


Relax читання


Он-лайн програма бібліотеки «Relax читання» пропонує науково-фантастичний твір щодо бібліотеки майбутнього http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/2131/1/BFU13_4.pdf
22.10.2014 в 10:08:10